Допустити такий "мир" - те саме, що добровільно капітулювати перед путінським режимом

Оцінюючи результати українсько-російських переговорів у Стамбулі, варто згадати цитату британського прем'єра Черчілля про те, що обираючи між ганьбою та війною – обрали ганьбу, але отримали і ганьбу, і війну.

Здається, Україна, вже навіть не маючи вибору, а маючи повноцінну війну, притому війну далеко не програну, хоче добровільно обрати ганьбу на додаток до цієї війни. Умови миру, які сьогодні оголосили Подоляк, Арахамія та Чалий – це умови де-факто нашої капітуляції, для якої нема жодної підстави з точки зору військової ситуації.

Це "гібридний" мир, який дає Росії все, що їй потрібно, окрім програми "максимум", тобто тотального контролю над Україною. Натомість, РФ отримує:

• де-факто визнання окупації Криму та Донбасу та гарантії, що ми навіть не спробуємо їх визволяти;
• наш позаблоковий статус (тобто, нашу відмову від шансу у майбутньому отримати захист згідно Атлантичної хартії);
• вірогідне зняття санкцій.

Тобто "у сухому залишку" ціною величезних жертв цивільного населення та героїзму захисників країни, ми всього лише отримуємо повернення до ситуації станом на 23.02.2022. Тільки із тисячами смертей, мільйонами біженців, зруйнованими містами та економікою.

А РФ у "покарання" за агресію також просто повертається у 23.02, і отримує можливість спокійно провести роботу над помилками та підготуватись до нової агресії, в ході якої таки виконати свою програму "максимум" – "остаточне вирішення українського питання" (як це бачить кремлівська верхівка).

Тож "мир", про який нібито домовились у Стамбулі, для нас є одночасно: ганебним морально, нічим не виправданим з військової точки зору, і самогубним у середньостроковій часовій перспективі. Допустити такий "мир" – те саме, що добровільно капітулювати перед путінським режимом, із усіма відповідними наслідками.