На війні найважче тим, хто тримає позицію. Вони – скелет армійської машини - Ігор Луценко

Читать на русском
Автор
608
ВСУ Новина оновлена 24 травня 2022, 02:16
ВСУ

Екс-нардеп Ігор Луценко розповів про те, що на фронті найважче

Армійська машина набагато менш складна, ніж здається на перший погляд. Все просто: є два роди військ.

Є ті, кому дарований шанс втекти від смерті, і є ті, у кого ніяких засобів для цього немає.

Це не означає, що друга категорія неодмінно гине, в друга з більшою ймовірністю виживе.

Це означає, що на фронті ти перебуваєш у двох станах — коли від тебе залежить, чи вдасться тобі вижити, і коли від тебе не залежить анічогісінько.

Основа армії — це перша категорія. Без неї неможлива була б успішна війна.

Хтось мусить бути ціллю, хтось має стояти на тих позиціях, про котрі ворог знає, що вони там є.

Але попри те, що противник вдарятиме по цих позиціях знову і знову, задіюватиме штурмові літаки і вертольоти, артилерію і міномети — все одно треба стояти на них.

Що може зробити солдат, котрого послали в ті окопи, про які прекрасно відомо ворогу?

Нічого.

Але його роль колосальна. Навіть коли він жодного разу не вступить у бій, а просто зі стійкістю прийматиме удари арти — він є скелетом, основою армійської машини.

Без нього фронт посиплеться. Що б не казали про динамічну оборону і маневрену війну — без позицій, котрі хоча б тимчасово є статичними, обійтися неможливо.

Можна окопуватися безкінечно, зариватися у грунт, але в кінці-кінці у лопати і будматеріалів, котрі досяжні поруч, є межа можливостей, вище якої не скочиш.

Або інший приклад — ''траси життя''. Є наказ негайно поїхати вантажівкою чи мтлб через одну-єдину дорогу, котра прострілюється.

Іншого шляху немає, і шоферу доводиться лише їхати швидко, і більше нічого він не може зробити для свого порятунку. По суті, від нього вже нічого не залежить, як від його побратима в окопі, котрий риє і молиться, щоб прилетіло мимо.

Артилерія є пріоритетною ціллю для ворога, порівняно з живою силою. Розвідники ризикують більше, ходячи ворогу за спину. Танкісти чи вертолітники — взагалі люди божевільного ризику.

Але зазвичай у них є багато варіантів, вони, по суті, часто самі вирішують власну долю, хоча і гинуть за статистикою частіше.

Попри те, що я ходжу інколи в сіру зону, мені це робити легше, ніж просто сидіти в окопі і чекати.

Я б волів бути танкістом, пілотом, диверсантом — словом, будь-ким, аби тільки самому, саме самому робити вибір між життям і смертю.

Бо найважче тим, хто просто тримає позицію, і не знає, чи зупиниться його життя в наступну секунду, чи ні. Не мати вибору, навіть коли усі варіанти погані — це найбільш тяжке випробування, випробування долею немічного створіння, котре навіть померти не може з власної волі.

Info Icon

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.