Донбас висмоктує сили з росіян, а по вежах Кремля вже пішли тріщини — генерал Маломуж

Війна в Україні, куди росіяни відкрито вторглися 24 лютого, триває вже четвертий місяць.

Основні бойові дії зараз зосереджені на Донбасі.

Найспекотніше в Сєверодонецьку, якуий російські війська за прикладом Маріуполя стирають з землі обстрілами, тому що програють у міських боях.

Про перипетії цієї війни, перспективи битви за Донбас і варіанти виходу з ситуації для росії "Телеграф" поговорив з генералом армії України, екс-главою Зовнішньої розвідки України Миколою Маломужем.

Окупанти застрягли у міських боях

– Як змінилася тактика росіян після понад 15 тижнів від початку вторгнення?

- Не отримавши ні бліцкригу, ні будь-якої глобальної перемоги в Україні, росія розділила етапи і операційні зони. Кремлю важливо було продемонструвати, що росія нібито не збиралася захоплювати всю Україну. Хоча це явно неправда, що підтвердили недавні заяви путіна, який порівняв себе з Петром Першим у ракурсі збирача земель.

Мовляв, готовий приєднувати до росії все, що тільки зможе. Тобто у такий спосіб спробував виправдати агресію.

Так от, не здобувши перемоги під Києвом, Харковом, Одесою, Дніпром, в інших регіонах, росіяни вирішили поділити свою "спецоперацію" (вторгнення) на етапи. Оголосили, що основна мета – південні регіони (зайняли значну частину Херсонської області та Запорізької), а також Донецька та Луганська області в їхніх адмінкордонах. І що вони мають намір досягти вирішального успіху за короткий час саме на цих стратегічних напрямках. При цьому – стараннями ЗСУ – терміни цих "успіхів" раз у раз зсуваються. Спочатку називалося 9 травня, потім 25-те, потім 1 червня, 15-те… Тепер уже говорять про 25 червня як про термін, даний путіним на захоплення всього Донбасу.

– Яким чином окупанти намагаються діяти у битві за Донбас?

– Туди перекинуто багато підрозділів із півдня (захоплені території Херсонської та Запорізької областей), а також мобілізаційний ресурс. В останній увійшли найманці, які вербувалися в росії (контракт) і за її межами, ПВК, а також примусово мобілізовані в так званих "ДНР" і "ЛНР", і навіть у Криму. У результаті близько 45 тисяч людей окупанти зуміли сконцентрувати на головних напрямках ударів на Сході України. Підтягли масу військової техніки, раз у раз задіяють авіацію. Вирішили, що таким чином проб’ють оборону захисників нашої країни, а також зможуть зробити "котли" в районі Сєверодонецька, Лисичанська. І далі створять максимальну загрозу Слов’янську, Краматорську, Бахмуту. Саме там вони планували наступальні операції з оточення угруповань українських військ та захоплення названих міст. З виходом у тил нашим силам, що залишилися на Донеччині – і завершенням операції повним захопленням Донбасу, що російська пропаганда цинічно називає "визволенням".

Всі сили кинуті на цю ділянку фронту. Але, навіть маючи значну перевагу в артилерії, ракетній техніці, авіації, живій силі, окупанти застрягли у міських боях. Оборона стертого з лиця землі і в результаті захопленого Маріуполя, нинішня оборона Сєвєродонецька — приклади, що говорять самі за себе.

Що допомагає українцям у битві за Донбас

– Чому маючи величезну перевагу в живій силі та озброєнні, противник вязне у боях у Луганській та Донецькій областях?

– Ракетні удари в умовах міських боїв завдавати дуже важко. Можна по певним районам, за умови, що відстань досить велика. Але при ближньому контакті – кілька кілометрів, сотні метрів – застосовувати артилерію та ракети не виходить. Як результат – перевага на нашому боці.

Так, живої сили та озброєння у нас менше. Натомість ми мотивовані (захищаємо свою землю), набагато краще організовані (наші воїни мають добрий досвід, на відміну від мобілізованих окупантами). Плюс – у нас сучасніше озброєння, яке дозволяє вести бої у міських умовах. Ми вже використовуємо не лише вітчизняні гранатомети, а й такі сучасні протитанкові ракетні комплекси (ПТРК) як "Джавелін", "Корсари". Та й інші засоби, які надійшли до нас від країн Балтії, Скандинавії, Чехії, Словаччини, Великої Британії. Це озброєння б’є на п’ять, сім та більше кілометрів. Причому з великою точністю. У результаті противник масово втрачає бронетехніку, яка повинна завершувати наступальну операцію після обстрілу ракетами та далекобійною артилерією.

На нашому боці також є знання місцевості, міста. В результаті ми можемо активно маневрувати, ведучи активну оборону.

Ось і виходить, що триразова, навіть п’ятикратна перевага окупантів у живій силі не приносить їм переваги у сенсі швидкого захоплення нових територій. Вони просуваються вперед дуже повільно, втрачаючи при цьому дуже багато. Дається взнаки, безумовно, стійкість, мужність і професіоналізм наших воїнів. Тоді як війська противника мають украй низьку мотивацію, слабкий рівень підготовки, менш досконале озброєння.

- Але при цьому ворог продовжує наступати.

- Так, це так. Країна-агресор кидає нові й нові поспіхом сформовані підрозділи у топку війни. Що призводить до того, що деякі підрозділи на Донецькому, Луганському, Харківському напрямках відмовляються йти на забій за імперські ілюзії Кремля. Це ще не масове явище, але відмова воювати і паніка вже проявляються дедалі частіше. І все піде по наростаючій, коли ми активно перейдемо до контратак, до наступальних операцій.

– А зараз наше основне завдання – це…?

– Вистояти. Не дати реалізувати путінські плани щодо захоплення Луганської області до 15 червня, а Донецької – до 25 червня. Та й узагалі його загарбницькі плани. Думаю, все вийде.

Ми не тільки маневруємо, але й знаємо стратегічні напрями ударів супротивника, тактичні плани формування "котлів", перетину Сіверського Дінця, перекриття трас. Всі ці ворожі маневри, спроби зайти нам у тил, стають відомі завдяки технічним засобам, військовій розвідці та діяльності спецслужб, насамперед, США та Великобританії (завдяки супутникам, вони бачать та аналізують ситуацію в режимі онлайн та діляться з нами відповідною інформацією). Що дає нам серйозну перевагу у цій війні. Маючи оперативну розвідінформацію про дії противника, пересування військ, ми можемо швидко реагувати. Зриваючи плани ворога.

Нам потрібно не просто вистояти, а й виграти

- Чи може росія кинути ще більше сил, намагаючись захопити весь Донбас?

– Сконцентрувати серйозніші сили, зокрема спеціальні підрозділи російських військ, у агресора навряд чи вийде. Їх просто немає. Якщо перекидати – треба знімати з флотів, з кордонів, які теж треба захищати. А це десятки тисяч кілометрів рф. Оголювати кордони вони не хочуть, знімати частини, які мають хоч якийсь рівень підготовки, вже практично нема звідки. Тому росіяни намагаються вирішити завдання "по Донбасу", використовуючи осмобовий склад, який не підготовлений, не має бойового досвіду та особливої мотивації.

В основному вони сподіваються на ракетні комплекси, завдаючи ударів по житловій інфраструктурі, яку ми використовуємо як захист, по наших укріплених спорудах, по бойових засобах (танки, БТРи), артилерії, живій силі. На жаль, це ворогові частково вдається. У нас великі жертви, що нещодавно визнали представники Міноборони та Офісу президента.

Але це війна. Яку нам потрібно не просто вистояти, а й виграти.

– Як Україна використовує час, який нам подарувала героїчна оборона Донбасу?

- Противнику вдалося просунутися на низці напрямків. Можливо, вдасться ще трохи посунути ЗСУ. Але це робиться вкрай повільно та з величезними втратами. Що дає нам час сконцентрувати нові сили.

У багатьох навчальних центрах пройшли підготовку наші бійці та командири. Вони готові ефективно вступати у військові операції. До того ж більшість з них освоїли новітню техніку, яка надходила і надходить з-за кордону (США, Великобританія, Норвегія, Данія). Це ракетні засоби, засоби ППО, самохідні установки, бронетехніка, далекобійна артилерія, яка дозволятиме знищувати ракетні підрозділи супротивника, які завдають ударів з відстані від 30 до 70 км. Ми можемо вражати більш далекі відстані – близько 80 км, активно нейтралізуючи сили та засоби противника.

Плюс ще й у тому, що ми отримуємо високоточну зброю, яка на порядок вища за російську. А у держави-агресора з військовою технікою дедалі більше проблем. У бій уже кидається стара техніка, включно з радянськими танками Т-62 на Запорізькому напрямку.

Щодо нових зразків озброєння, росіяни вже або вичерпали, або їх катастрофічно мало. А знімати з місць дислокації їх залишки вони не наважуються, щоби не оголювати ті напрямки.

У росіян є лише два виходи

– Чи дає ефект, що на російське керівництво тиснуть усі цивілізовані світові сили?

– Безперечно! Причому тиснуть не лише США та Великобританія – могутні країни, наші надійні союзники. Але й та сама Туреччина, більш лояльна до росії. По різних оперативних каналах ми знаємо, що лідери багатьох країн контактують з путіним, схиляючи його якнайшвидше припинити війну. Офіційно йому вже багато разів телефонували лідери Німеччини, Франції. І хоч їх періодично звинувачують у політиці погоджуваності, той самий німецький канцлер Шольц чітко стоїть на позиції припинення війни та виведення російських військ із території України.

А французький президент Макрон, який намагався відігравати роль посередника між Києвом та Москвою, останнім часом все більш активно підтримує Україну озброєнням.

До нас йдуть із Франції гаубиці, у тому числі 155 мм. Це знаковий момент – Франція допомагає озброєнням, зокрема далекобійним. Є й фінансова допомога.

Думаю, не вдасться зберегти нейтралітет Індії, Китаю, Ізраїлю. З різних позицій, з різною мотивацією ті чи інші країни продовжують тиснути на російське керівництво. І по вежам Кремля, швидше за все, вже пішли значні тріщини.

– Як широкомасштабне вторгнення в Україну вже відбивається та ще позначиться на самій країні-агресорі?

– Крім колосальних іміджевих, політичних, геополітичних втрат, крім значних втрат у живій силі та техніці, росія зазнає величезних економічних втрат. Зупиняються джерела видобутку нафти, газу. Хоч у росії ще є ринки збуту, але вони швидко скорочуються. А продавати доводиться дешево. Нафтовидобувні, газодобувні компанії незабаром почнуть банкрутувати. А це – базові галузі росії. Їхнє згортання призведе у перспективі до підриву економіки. І, як свого часу в СРСР, повернутись куди мріє путін, все це призведе до краху економіки, фінансової системи, соціальної сфери. А далі можуть піти бунти.

Але вирішальним фактором стануть наші перемоги на фронті, які ініціюють паніку у військах супротивника, непокору солдатів командирам, дезорієнтацію керівництва росії.

Що далі, то більше запитань буде до самого путіна.

Якщо буде реальний програш (чого путін дуже боїться, тому всі сили кидає на те, щоб перемогти Україну), може йтися не лише про його політичне, а й про фізичне усунення. Він боїться навіть свого оточення, яке бачить, що "вождь" не здатний реалізувати імперські проекти, що обертаються для росії катастрофою. І, звичайно, боїться звичайних росіян, втягнутих у шалену, нікому не потрібну війну. Яка в далекій перспективі призведе росію до краху.

Враховуючи все це, путін приймає максимальні запобіжні заходи. Впливає на всі методи контролю з боку оперативних спецслужб. Вони контролюють усіх і вся. Включно з соратниками путіна.

А виходу у росії лише два. Або вони швидко виходять із війни, і тоді режим має шанси зберегтися, а країна – не розвалитися. Або, зрештою, буде повний програш — з усіма наслідками, що витікають. Але путін, схоже, не бачить альтернативи, крім як йти в цій війні до кінця.