росія отямилась від першого шоку, подальша війна вимагає не меншої стійкості та терпіння - Олексій Копитько

Журналіст та блогер Олексій Копитко розповів, чому українцям зараз не варто втрачати пильності

Перш ніж перейти до цвинтарних новин із РФ, хочу зробити важливу, на мою думку, ремарку. Бо є нотки у висвітленні подій, які мені не подобаються.

У Росії є дуже кваліфіковані частини. У Росії професійний та добре підготовлений десант. Подивився деякі матеріали про те, як вони ведуть бій (у т.ч. у різних точках під Києвом) – ще раз переконався. Це дуже сильний супротивник. Але у них виникло дві проблеми.

Перша: наші воїни їм не поступаються (нехай буде таке консервативне формулювання). І індивідуально, і колективно. Фахівці потім розберуть прикладні моменти (тактика, озброєння, логістика, зв’язок тощо).

Факт у тому, що найбільш підготовлені сили РФ натрапили на тих, хто настільки ж професійний. І перевершує у мотивації.

Друга: на рівні прийняття рішень командуванням рішення нашого ГШ виявилися більш адекватними та відповідними обстановці. В результаті окупанти були поставлені в умови, коли вони не змогли повною мірою використати свої сильні сторони. Там, де ворожі штурмовики змогли закріпитись і роблять те, до чого їх готували, з ними дуже непросто. Наші з чималою працею та ризиком виколупують їх в Ірпені, Бучі.

Але завдяки тому, що 1) вдалося відсікти прибуття підкріплень (тут Повітряні сили та армійські підрозділи ППО сказали своє слово); 2) маневрами вдалося перетворити частину елітних штурмовиків на звичайну піхоту, обкласти їх артилерією, завдання російський десант вирішити не зміг.

Також ми не повністю усвідомлюємо, що зараз роблять захисники Маріуполя. Ворог має тотальну перевагу у повітрі, накриває артилерією, ракетами, обстрілює у моря. Значно перевершує в живій силі (вже важко сказати, у скільки разів). Ми звикли сприймати атакуючих орків Маріуполь як безмозку біомасу, що завалює своїми тушками місто. Це правда лише частково.

Крім орд середньостатистичних військ, Маріуполь атакують частини дуже неслабкої 810-ї бригади морської піхоти, а також (!) 22 бригади спеціального призначення ГРУ. Ось ця остання – одне з найкращих, якщо не найкраще з того, що є у Росії. Плюс усілякі чеченці тощо.

Тобто наша 36-а бригада, "Азов" і всі, хто тримає оборону в Маріуполі, творять справжнє диво.

Західні фахівці ходять із відкритими ротами і не можуть знайти пояснень. Західники кажуть: якщо брати до уваги раціональні та вимірні параметри, то Маріуполь мав припинити опір тиждень тому. Якщо не раніше.

Тому й росіяни в шоці. Вони зовсім дикі втрати у тих частинах, де людей готували довго, інвестувавши колосальні кошти. Кострома, Псков, Тула, Камишин, Рязань, Улан-Уде — у жалобі. На відновлення цього потенціалу підуть роки.

Вони вже готують громадську думку до сприйняття тієї шкоди, яку російська армія зазнала в Україні. Якщо раніше вони збиралися примусити до світу купку наркоманів та бендерівців, то тепер різними голосами заспівали, що їм протистоїть "друга армія Європи" (після російської), "яка довго готувалася до війни".

Наша сила полягає в тому, що ми не втрачаємо зв’язку з реальністю. І тверезо оцінюємо ситуацію. Ми маємо втрати. Активна оборона потребує величезних ресурсів, їх необхідно заповнювати. А це непросто. Існують драматично складні ділянки фронту. І тим цінніше те, що зараз робить наша армія та всі, хто працює на оборону.

Ворог не зміг задавити якістю атаки, він змінить тактику. Він намагається перевести війну у зручну для Кремля площину – кількісну, через виснаження.

Тож не варто втрачати концентрацію. У нас справді є перемоги. Багато. Вони мають наші сили, додають оптимізму. Але далеко не всі рішення будуть популярними.

Росія отямилась від первинного потрясіння і включить всі ресурси, що залишилися. Другий місяць війни вимагатиме не менше терпіння та стійкості. І єдність – це наш головний козир.