День рождения Лины Костенко: ТОП-5 стихов

Автор

Во вторник, 19 марта, свой 89 день рождения празднует великая украинская писательница, поэтесса-шестидесятница Лина Васильевна Костенко.

Лина Костенко - украинская поэтесса, автор многочисленных поэтических сборников. В советские времена активно участвовала в диссидентском движении, за что была надолго исключена из литературного процесса. Исторический роман в стихах "Маруся Чурай" пролежал без печати 6 лет, а когда был опубликован, за него поэтессу наградили Государственной премией имени Т. Г. Шевченко. 2010 года вышел первый роман Лины Костенко - "Записки украинского сумасшедшего", который вызвал большой ажиотаж и временную его недостаток в магазинах.

Ее произведения изучают в школах и университетах. Несмотря на такую популярность поэтесса не любит излишнего внимания к себе. Она даже отказалась от звания Героя Украины - "политической бижутерии не ношу". Говорит, что просто делает свое дело, ведь призвание писателя - писать.

Предлагаем вам лучшие стихи Лины Костенко.

Очима ти сказав мені люблю 

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

Про вічне 

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

- Люди, будьте взаємно ввічливі! -

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

- Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими

І все на світі треба пережити 

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш - це, по суті, старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено,

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, від нас нічого не залежить…

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, -

Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, -

Принаймні вік прожити як належить.

Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!