Ви ж хочете побачити нову Україну, краси і перемоги? Значить, котики, треба ї**ити - Юрій Гудименко

Український блогер та політичний діяч Юрій Гудименко про те, яку ціну матиме наша перемога.

Перед передислокацією на Слобожанський напрямок заїхав додому і якийсь час стояв, тупо дивлячись на поличку зі взуттям.

Порожня квартира. Книги. Фотографії. Дитячі іграшки в пилюці. І елегантні шмотки з минулого життя. Костюми, краватки, туфлі, запонки.

Я не відчував абсолютно нічого. Наче це речі якоїсь іншої людини. Просто порожнеча.

Я радію, коли берці просохли за ніч. Я пі**обую всіх навколо, що справжні стратеги підписали контракт ще у грудні і отримали від ЗСУ нормальну форму. Я віддав комусь свій ніж, а мені підігнали новий. Я не пам‘ятаю, коли останнього разу тримав у руках гроші і гадки не маю, який зараз день тижня, але точно пам‘ятаю, коли голився.

І я відчуваю себе живим.

Мої політичні навички ідуть на те, щоб шляхом перемовин і бартеру нарішати підрозділу побільше роботи, бо "я пришёл на перестрелку". Я інакше говорю, інакше думаю і сплю кожного разу, коли є така можливість. Мої жарти стали простими і пласкими, зате над ними регочуть люди, яких я поважаю за справи, а не за посади.

І я відчуваю себе справжнім.

Я не дохуя штурмовик, і робота у саперному підрозділі недо**я геройська.

Я не зможу показати сто тищ фотографій у звільненому Ірпені, тому що коли ми працювали там, він ще ніх*я не був звільненим, а коли його звільнили, наказу висуватись туди не було. Я не зможу сказати, що саме цього росіянина вбив особисто я, тому що ми працюємо групами, і зазвичай тільки потім можемо дізнатись, що спрацювало, а що ні.

І я не можу сказати, що це мене не муляє. Тому що так сталося, що з перших годин війни я вирішив підбадьорювати населення, яке перебувало в шоковому стані. І мені здається, що це щось змінило. А якщо не змінило, то мені пох*й, бо я робив те, що вважав потрібним, і зробив би це знову. Але я не герой, і навіть не вчусь ним бути. Я роблю те, що можу, як і всі навколо. Всі ви.

І ми дорого за це заплатимо.

Номерами, по яким вже ніхто не відповість. Криком уночі, коли насниться той пацан, що тоді не встиг. Поглядами в небо. Зтертими кістками.

Життям.

Все має свою ціну. Таку ціну матиме наша перемога. Не тільки кров‘ю, не тільки залізом. Не тільки тим, як зникають посмішки при назвах населених пунктів і згадках позивних.

Ми заплатимо. І ми переможемо.

Навіть коли буде страшно – а буває страшно. Навіть коли руки падають вниз. Навіть коли не розумієш, хто ти зараз і що маєш робити.

Просто роби. Роби щось. Подолай себе.

І перемога буде.

Ї**шимо, котики. Треба ще по**ашити.

Ви ж хочете побачити нову Україну, Україну болі і крові, помсти та ненависті, Україну краси, Україну перемоги. Я знаю, що хочете. Значить, треба ї**шити.

"З трансформованих душ та слів

Народилась краса страшна."

Можете не слухати мене, але послухайте Єйтса. Він знав.

Погнали, котики. Ведіть себе погано.