Шуканого результату у російських бомбардувань інфраструктури не буде, і ось чому - Іван Яковина

Дивлюся на всі боки, читаю, що пишуть люди, і розумію, що шуканого результату у російських бомбардувань інфраструктури не буде.

Замерзлих міст без світла, води та їжі, населення яких масово біжить до ЄС, я не бачу.

Чесно кажучи, на цей момент у мене немає жодної знайомої людини, яка б сказала: "Так, все, мене це дістало. Їду". Багато хто заздалегідь думає про "запасні аеродроми", що розумно. Але зараз ніхто не їде.

Хтось купує генератори, хтось акумулятори, хтось сонячні панелі, хтось Старлінки, а хтось свердловину для води копає.

У всьому відчувається неприйняття самої ідеї про те, щоб здатися, припинити опір, попросити пощади. Така думка ні в кого не з’являється.

І річ не в терпінні. Люди спокійно і діловито шукають способи вирішення проблем, що виникають, і в міру сил вирішують їх.

Скажімо, я бачу все більше вікон із досить яскравим світлом під час блекаутів у багатоповерхівці навпроти. Очевидно, мешканці знайшли якісь джерела енергії та економічні лампи, тож не сидять при свічках.

Знайомі купують термоси для гарячої їжі та чаю, а також маленькі газові плитки для приготування їжі.

У магазинах та лікарнях торохтять генератори, життя, загалом, триває…

Навіть мерехтливий мобільний інтернет поступово стає трохи кращим, ніж був. Мабуть, стільникові оператори якось вирішують цю проблему.

Повністю вирубати Київ крилатими ракетами у путіна не виходить. Більше того, гадаю, далі автономність людей та організацій зростатиме, залежність від великих ТЕЦ – скорочуватиметься. Причому не так завдяки державі (хоча вона теж багато робить), як завдяки самим мешканцям українських міст.

Тут треба сказати, що від постійних блекаутів, звісно, втомлюєшся. Вони дуже дратують. Не можна виключати, що багато людей (особливо літні та з дітьми) на певному етапі не витримають усього цього і поїдуть із великих міст до сіл чи за кордон. (Нікого не засуджую, я й сам можу поїхати, хто знає…).

Але на тих, хто в росії сподівається на якусь колосальну катастрофу в Києві, думаю, чекає розчарування. Українське суспільство не є ієрархічним, де добробут кожної людини залежить від якості роботи вищого центру прийняття рішень. Воно мережеве: тут добробут кожного спирається на допомогу та активність сусідів, громади, а не начальника у високому кабінеті.

Тому удари навіть по центрах виробітку електрики призведуть лише до тимчасового перенесення теплоелектрогенерації на нижній, мережевий рівень, а не до колапсу системи в цілому.

Але кумулятивне почуття неприязні українців до росії всі ці ракетні удари, звичайно, істотно збільшать. Це, мабуть, залишиться головним їх результатом.