Олександр Кацуба – про політику енергозбереження для України й скандинавський досвід

Після того, як на конференції відновлення в Лондоні українська влада оголосила, що метою України є побудова енергетичного хабу, увага зосередилася на питанні залучення інвестицій та технологій в генерацію енергії, в першу чергу – в електроенергетиці. Але лише пів року тому головним акцентом для України була не генерація енергії, а її збереження.

Коли російські ракети та іранські дрони атакували нашу енергетичну інфраструктуру, головним викликом для нас було зберегти енергію. Витратити менше. Бо генерувати та транспортувати для нас було проблемою. Але ця проблема з'явилася не вчора.

Енергоефективність в Україні – це давня проблема, про яку багато говорять, але з першої газової війни з Росією не те щоб дуже багато зробили. Якщо приватний бізнес дійсно багато інвестує у власну енергоефективність (бо собівартість товарів чи послуг треба зменшувати заради економічної доцільності), то держава, місцеве самоврядування і домогосподарства зробили явно недостатньо.

Якщо домогосподарствам (особливо мешканцям багатоквартирних будинків) часто не вистачає фінансового ресурсу і сприятливих умов від громади, то держава і місцеве самоврядування відчувають в першу чергу брак політичної волі та якісних управлінських практик. Комунальне господарство майже кожного українського міста втрачає від 20 до 70% енергії дарма. Причому це не тільки тепловтрати від неутеплених будинків, шкіл чи лікарень. Це навіть така дрібниця, як додаткові витрати електрики на роботу насосів водоканалів, адже на самих водоканалах дарма втрачається до 75% води. Яка витікає через діряві труби на рівні водогонів чи в будинках, куди доставляється. Так, це не помилка, в малих містах на кшталт Сміли (Черкаська область) втрати води сягають ¾.

В підсумку на 1000 доларів внутрішнього валового продукту Україна витрачає вдвічі більше енергії, ніж в середньому по ЄС. І мова не тільки про країни південної Європи, де тепло (хоча там величезні обсяги електрики йдуть не на утеплення, а на охолодження). Українська економіка вдвічі більше витрачає на 1000 доларів виробленого кінцевого продукту, ніж економіка Швеції чи Норвегії, які мають більш суворий клімат.

Скандинавія, загалом, була піонером впровадження практик енергозбереження, розпочавши цей шлях ще в 60-х роках 20 століття. Потім компанію їй склали Японія та Німеччина, а згодом підтягнулися й інші розвинені країни. Україна з 2008 року мала кілька спроб впровадити систему енергозбереження на державному рівні. Але єдиним великим системним успіхом ми можемо вважати програму, яка була спільно реалізована Україною (Міністерством регіонального розвитку), державними банками та Групою Світового банку, коли в рамках реформи децентралізації 800 мільйонів доларів США були спрямовані на проєкти енергозбереження в регіонах.

Існують також локальні програми енергозбереження на рівні регіонів і великих міст, але ці проєкти – виключно спорадичні. Крім того, більшість таких програм – наприклад, на рівні міста Києва – надто бюрократизовані, складні для долучення чи вимагають значної матеріальної готовності мешканців багатоповерхового будинку.

Ключовий виклик полягає в тому, що найбільші проблеми з енергоефективністю мають найстарші (переважно радянські) будинки, школи та лікарні. Які сконцентровані переважно у невеликих містах, а також в старих мікрорайонах міст по всій країні. У місцевого самоврядування не вистачає або коштів, або політичної волі, або і того, й іншого для впровадження доступних і адекватних програм енергозбереження. На рівні держави проєкт зі Світовим банком доки залишається єдиною спробою впровадити системну й економічно доцільно державну програму енергозбереження.

Щоб розуміти потенціал енергозбереження в Україні, наведу лише 3 цифри:

1. 45% – настільки Україна могла б скоротити використання енергії для виробництва кожної 1000 доларів ВВП при застосуванні сучасних технологій енергозбереження.
2. До війни через неефективність енергетики Україна втрачала 100 мільйонів гривень на рік.
3. Тільки втрати через неефективність водогонів складали 4 мільйони на день.

В Європі – і особливо в Скандинавії – є відпрацьована схема впровадження програм енергозбереження. Чому ми маємо навчитися у наших партнерів та союзників, щоб в процесі побудови енергетичного хаба отримати увесь можливий позитивний ефект від політики енергозбереження?

1. Політика енергозбереження має бути комплексною, передбачати пільги (в тому числі податкові) та доступні програми фінансування всіх необхідних заходів – енергоаудиту, проєктування, будівельних робіт, закупівлі обладнання тощо. В Норвегії Фонд енергозбереження існує з 1981 року і наповнюється нафтовими доходами – і саме з цих грошей впроваджуються програми утеплення, скорочення викидів, переведення громадського транспорту на електрику та біопаливо, виділяються дотації на вирощування енергетичного лісу і перероблювання сміття в паливні брикети.
2. Інформаційна політика – дуже важлива. Звички зберігати енергію (на рівні домогосподарств) є продуктом не тільки дорогої енергії, але й позитивної пропаганди. Діти мають знати про звички енергозбереження зі школи й дитячого садочку. Батьки – з кожного доступного джерела інформації. Саме так звички енергозбереження запроваджувалися у Швеції з 1963 року та в Норвегії з 1967. 2022 року у Фінляндії стартувала кампанія "на градус менше", кожного фіна заохочують до конкретних заходів з енергозбереження. По-перше, значно знизити температуру у всіх маловикористовуваних підсобних приміщеннях (сходах, складах, гаражах) та житлових приміщеннях. При зниженні температури в житлових будинках на один градус комбінована економія енергії відповідає річному споживанню до 90 000 будинків, що окремо стоять, з електрообігрівом. Правильна температура для холодильника +5, а для морозильника –18 градусів. Кожен градус збільшує споживання електроенергії приблизно на 5%. При ефективному енергозбереженні домогосподарства можуть скоротити до 20% споживаної енергії.
3. Розумна політика заборон. У Норвегії й Швеції не використовуються традиційні лампочки розжарювання, не встановлюються у будинках вікна, що не відповідають стандартам енергозбереження, не будуються стіни, дахи та підвали, теплопровідність яких не відповідає новим вимогам до енергозбереження, а головне – практично все норвезьке суспільство психологічно орієнтоване на використання максимально можливо відновлювальних енергоресурсів.Чистота у Норвегії просто вражає. Проте коли уважно подивитись на контейнери, які призначені для викидання сміття, можна побачити, що вони мають як правило 3 різних блоки для різного сміття, що значно полегшує роботу із його сортування та перероблювання.
4. Сміття обов'язково переробляється в енергію. Те сміття, яке підлягає повторному перероблюванню, відразу надходить на підприємства, що займаються перероблюванням, решта йде на сміттєспалювальний завод, який обладнаний за останнім словом техніки. Спалювання сміття дає змогу подавати тепло для обігріву та гарячу воду через централізовану мережу в Осло та приміську зону (до 100 км), частина тепла, яку не можна подати трубами, перетворюється в електроенергію і знову використовується. Органічне сміття, яке може досить швидко згнити (наприклад, продуктове сміття, фекалії) є джерелом іншого біоресурсу – газу метану, який є продуктом гниття, але дуже успішно може бути зібраним та використаним для отримання тепла. Весь такий сміттєпереробний цикл є досить чистим екологічно й ефективним енергетично, хоча потребує вартісних капіталовкладень.
5. Децентралізація виробництва тепла. У Швеції наразі більшість будинків і об'єктів соціальної інфраструктури здійснює опалення та охолодження шляхом використання станцій теплових насосів. Сировиною для таких станцій є потенціал води, атмосфери й землі. Наприклад, станція в Стокгольмі забезпечує теплом 400 тисяч населення міста. Тут продовжує зростати число споживачів енергії, що виробляється тепловими насосами, оскільки вони досить ефективні й знижують шкідливий вплив на навколишнє середовище. На цей момент Швеція налічує понад 700 000 теплових насосів.
6. В усіх країнах європейської півночі (Ісландія, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) заборонено будувати без дотримання стандартів енергозбереження. Базова технологія будівництва – так званий "пасивний будинок".

• Високоефективна теплоізоляція будинку, не тільки стін, але і стелі, підлоги, горища, підвалу. Формується кілька шарів теплоізоляції (зовнішня і внутрішня), що не дозволяють випускати тепло і впускати холодне повітря. Тепловтрати складають 15 кВт на кв.м. У звичайному будинку – 250-300 кВт на кв.м.
• Інноваційні віконні системи використовують дво- або трикамерні конструкції, застосовується спеціальна технологія примикання вікон до стін. Найбільші вікна спрямовані на південь, звідки надходить максимальне сонячне випромінювання, що буде приносити більше тепла, ніж втрачати.
• Система рекуперації тепла. Повітря виходить і надходить у будинок через спеціальний повітропровід. У рекуператорі (теплообміннику) відпрацьоване тепле повітря нагріває вхідне вуличне повітря (нагріте вже в повітропроводі від тепла землі) і потім викидається на вулицю.

Всі ці складові політики енергозбереження достатньо зрозумілі й нескладні в реалізації при наявності політичної волі та кваліфікованого менеджменту. Крім того, скандинавський підхід не вичерпується переліченим і наші шведські, норвезькі та фінські партнери з задоволенням діляться досвідом та технологіями. Тож залишається сподіватися, що Українській Державі дістане політичної волі розпочати масштабну енергомодернізацію. Тим більше виклики й війни, і миру штовхають нас до цього.