Цікаві факти, які ви не знали про Сальвадора Далі

Антигравітаційні вуса, погляд божевільного, химерні картини, які не зрозумієш без контексту, нарцисизм розміром з Всесвіт, жага грошей, визнання, поклоніння – це все про Далі.

Сьогодні митцю, який скромно йменував себе генієм, виповнилося б 116 років.

Король-Дитя

Маленький Сальвадор зростав у родині, де він був абсолютним монархом. У сім’ї потурали всім його забаганкам, завалювали подарунками, розважали його.

Мені дозволяли робити усе, що заманеться. До восьми років я пісявся у ліжко просто тому, що мене це розважало. Я був у домі абсолютним монархом. Мені наввипередки догоджали. Батько й мати молилися на мене, – писав Далі в автобіографії "Таємне життя".

Ця жага влади переростала часом у жорстокість. У тій же біографії він описує, як у дитинстві то копав сестру, то скидав якихось дітей з мосту. Чи це правда – не знаємо. Бо Далі був ще тим вигадником і кожного разу складав все нові і нові байки про своє життя.

У дорослому віці манія чимось володіти переросла у нестримну любов до грошей, розкоші та уваги. Він був наче залежним від цього. Подейкують, що на схилі літ він навіть носив із собою по дому дзвоники та брязкав ними без потреби, мовляв, я маю бути впевненим, що мене помітили.

Далі і мертвий брат

Фобія залишитись непоміченим, очевидно, була пов’язана із братом Далі – також Сальвадором. Той народився поперед Короля-Дитя, та, не доживши до року, помер від менінгіту. Це була трагедія для батьків, які не нехтували нагодою сказати Далі, що той є перевтіленням брата. Тому і назвали його теж на честь брата – Сальвадором.

Так, для батьків майбутній геній сюрреалізму зростав у братовій тіні. Саме цим, мабуть, можна пояснити вічно ексцентричну поведінку Далі – він хотів, щоб його існування як окремої самобутньої персони нарешті визнали. І ці дитячі травми художник так і не зміг подолати у дорослому житті. Його потреба в увазі стала гіпертрофованою, часом на межі істерики.

Ми з братом були схожі як дві краплі води, але відображали в собі різне. Як і я, він мав непомильно геніальні риси обличчя, виявляв ознаки тривожної скороспілості; проте його блиск затьмарювала меланхолія неперевершеного інтелекту. Щодо мене, я був не таким розумником, але відображав у собі все, – згадував Далі.

Через непропрацьований травматичний досвід Далі навіть випадково вліз у майже детективну історію. У нього доволі довго були нездорові почуття до картини "Анжелюс" Жана-Франсуа Мілле. На ній зображені чоловік та дружина, які щойно викопали картоплю, стоять над нею і моляться, висловлюючи землі або не землі подяку за врожай.

У цьому простому сюжеті Далі щось турбувало з дитинства. Йому здавалось, що суть картини у геть іншому – не у картоплі та не у врожаї. Аби зрозуміти, що саме не так, художник і сам почав переписувати фігури Мілле, але вже на власних полотнах. У Далі вони з’явились понад 60 разів.

Але таємницю "Анжелюса" вдалося розкрити тільки тоді, коли картини почали досліджувати за допомогою рентгену. Виявилось, що у початковому варіанті Мілле зобразив замість кошика з картоплею дитячу труну. Немовля не було хрещеним, відтак на кладовищі місця йому або їй не знайшлось, і батьки пішли ховати дитину в поле. У мистецьких колах припускають, що художник змінив похмурий сюжет, аби картина краще продавалась.

Після результатів рентген-аналізу Далі сказав, що завжди відчував смерть у цій картині. Очевидно, у фігурах картини йому ввижались батьки, які стоять над труною брата.

Король і королева у відкритому шлюбі

Коханням всього життя, опорою та музою для Далі була Гала – росіянка, на 10 років старша за митця, справжнє ім’я якої Олена Дьяконова.

Якось з чоловіком – французьким поетом Полем Елюаром – вона завітала до рідного Далі Кадакеса. Для всіх трьох візит був із наслідками. Гала та Сальвадор захопились одне одним не на жарт. Призначати побачення почали ще коли жінка була заміжня.

Аби остаточно взяти в полон серце Гали, Далі на перше побачення вбрався у своїх найкращих традиціях – драна сорочка, плундри, перли, замість парфумів риб’ячий клей та козячий гній, а пахви підфарбував кров’ю та синьою фарбою. З огляду на те, що Гала потім залишила чоловіка та доньку і пішла до божевільного митця, то кохана Далі теж була із джмеликом, як і він сам.

Побрались вони за три роки, проте жили у відкритому шлюбі. Обидвоє потроху крутили романчики на стороні, проте ніколи не розлучались. У них був спільний об’єкт обожнення та поклоніння: Гала вважала Далі генієм, а, як відомо, Далі теж себе вважав генієм, тож всі пазли у їхніх взаєминах співпали.

Гала була вольовою жінкою – взяла на себе всю адміністративну роботу, що мала стосунок до творчості чоловіка, зробила з цього шалено прибутковий бізнес, навіть колеса в машині міняла сама, поки Далі сидів всередині автівки.

Митець був дуже прив’язаний до Гали попри те, що кола, в яких оберталось подружжя, її ненавиділи. Мовляв, забагато вона домінувала. Як би там не було, про її важливу роль у житті Далі свідчить і той факт, що свої роботи він підписував "Гала Сальвадор Далі".

Минали роки, і щось між колись шалено закоханими почало тріщати. У 1968 році Далі купив для Гали замок у провінції Жирони. Навідуватись до дружини він міг тільки за письмовим дозволом.

Пізніше Далі став хвилювати і роман Гали із актором Джеффом Фенгольтом. Митець дуже боявся, що дружина його покине. Не покинула. Натомість, за чутками, аби заспокоїти чоловіка, давала йому ліки. Одним з ефектів було тремтіння рук, що позбавило Далі здатності писати картини.

Гала померла 10 червня 1982 року. Наступні сім років стали для художника нестерпними – без дружини він втратив жагу до життя.

Хоч які між ними були розбіжності, хоч як вони сварилися, одне для одного вони були життєво важливі. Гала – то була опора, то була сила волі. А тепер вона відійшла. Далі почувався, як покинута матір’ю дитина, – розповідала приятелька сім’ї Мара Альбаретто.

"Я плюю на портрет матері"

Ну все складалось наче непогано – із сюрреалізмом у серці та з Галою під руку. Проте батько захоплення одруженою жінкою не поділяв. А на додачу ще й дізнався, що син одну зі своїх картин підписав "Іноді для розваги я плюю на портрет матері".

Невдовзі 25-річний Далі отримав листа від батька, у якому урочисто повідомлялось, що останній більше не надсилатиме грошей Сальвадору і його вигнано з батьківської домівки у Кадакесі.

Митець не сумував і зробив із трагедії фарс. Обрізав волосся, "поховав" його на пляжі в Кадакесі, поголив голову та зробив фото із морським їжаком на маківці. Це була "помста" батькові. Останній прийняв сина у дім аж після завершення Другої світової війни.

Лезо в оці

Далі жив у період візуальної революції – ширились мистецтво фотографії та кінематограф. Ще підлітком він захоплювався новими технологіями. Оскільки його сім’я була не бідна, то мати навіть потішила сина переносним проектором.

У фотографії Далі приваблювали "прямі відбитки реальності". Тому часто мову фотографії намагався перенести на свої картини, зокрема йдеться про мікроскопічні деталізовані елементи на полотнах. Та й сам любив позувати перед камерами.

А от у кінематографі спробував себе напряму. Коли у 1929 році переїхав до Парижа, то разом із університетським товаришем Луїсом Бунюелем розпочав роботу над стрічкою "Андалузький пес". Зізнаємось – це страшне! По шкірі бігає всяка живність, на фортепіано розкладається труп віслюка, місяць перетворюється на око жінки, яке розрізають лезом і звідти виливається рідина. Бр-р-р! Остання сцена – це не яке-небудь кінематографічне хитрування. Ні, воно, звісно, було, але справжнє око таки різали – тільки не жінки, а мертвої тварини.

Бунюель ходив на покази "Андалузького пса" із каменюками в кишенях – на випадок, якщо після таких провокативних сцен на нього накинеться розлючений натовп глядачів і глядачок.

А у 1944 році знаменитий режисер Альфред Гічкок попросив Далі розробити для фільму "Заворожений" декорації. Також вони разом працювали над епізодом про сновидіння.

Шеф-кухар Далі

У дитинстві Сальвадор Далі хотів стати кухарем. Мрія не збулась, за що поціновувачі творчості художника вдячні, але власну кулінарну книгу Далі таки випустив.

Художник любив влаштовувати незвичайні звані вечері – із чудернацьким дрес-кодом, декором, сюрреалістичним сервіруванням стола, живими істотами, які бігали або літали навколо гостей. Через помпезність та театралізованість дійства прийом їжі перетворювався на справжній перформанс.

Власне, кулінарна книга Далі Le Diners De Gala, яка вийшла у 1973 році, теж не буденна. Вона містить 136 рецептів, рясно проілюстрованих роботами художника. Тут і гора з раків, яку прикрашає жінка з відрубаними руками, щедро заливаючи страву кров'ю; і печена качка, що нагадує череп, і риба з антропоморфним тілом. 

Назви рецептів не менш ексцентричні – "Тисячолітні яйця", "Котлети з телятини, фаршировані равликами", "Жаб'ячі чебуреки", "Іриски з шишками".

Очевидно, приготована за рецептами Далі їжа була їстівною, проте до здорового харчування жодного стосунку не мала. Про що і попередив автор у вступному слові. 

Книга Le Diners De Gala з її заповідями та ілюстраціями, однозначно, присвячена насолоді смаком. Не шукайте тут дієтичних формул. Ми маємо намір ігнорувати графіки і таблиці, через які хімія закралася в кулінарію. Якщо ви послідовник одного з навчань про підрахунок калорій, що перетворюють радість прийому їжі в різновид покарання, зараз же закрийте цю книгу; вона для вас занадто жива, занадто агресивна, занадто зухвала, – зазначив Далі. 

Та як би там не було, кілька рецептів з книги тоді запозичили навіть найкращі ресторани Парижа. 

Книга мала всього 400 примірників і вважалась рідкістю. Бо видали її лише один раз. Понад 40 років збережені екземпляри продавали за сотні доларів. Але у 2016 році видавництво Taschen поклало край такому бізнесу, перевидавши книгу Далі. Нині її можна купити за 45 євро. 

"Чупа-чупс" та скажені винаходи від Далі

Сюрреалізм Далі виливався далеко за межі картин. Так, у колоборації з модельєркою Ельзою Ск’япареллі він створив копелюх-чорнильницю, капелюх-туфлю, сукню із принтом шухляд.

Далі є автором дизайну обгортки знаменитих льодяників "Чупа-Чупс". Окрім того, він сам з’являвся у рекламі шоколадок і таблеток від нетравлення.

Серед власних винаходів Далі – дзеркальні нігті, аби милуватись собою за будь-яких обставин, прозорий манекен-акваріум із живими рибками всередині, взуття на пружинах, телефон-лобстер.

Смерть та король Іспанії

Незадовго до смерті у божевільного митця з’явилась ще одна ідея-фікс – хочу бачити у себе короля Іспанії Хуана Карлоса.

І що ви думаєте? Його, мабуть, мільйонну за життя забаганку було виконано. 5 грудня 1988 року іспанський король навідав Далі у лікарні. За кілька тижнів – 23 січня 1989 року – у віці 85 років один із найнеординарніших художників в історії помер.

Художник хотів, аби його поховали в підлозі головної виставкової зали у його сюрреалістичному музеї у Фігерасі. Більше того, він бажав, щоб над місцем його поховання був туалет. Зрештою, так і зробили: над забальзамованим тілом Далі розташовані чоловіча і жіноча вбиральні.