"Річард Джуелл": фільм про звичайного чоловіка, який став героєм (Відео)

Невтомний Клінт Іствуд зняв ще один фільм про звичайного чоловіка, який робить незвичайні речі.

"Річард Джуелл" базується на реальній історії охоронця, який знайшов бомбу у натовпі під час Олімпійських Ігор в Атланті у 1996-му році. Тоді понад 100 людей отримало пораннення, а одна особа загинула. Якби Джуел не помітив рюкзак з бомбою і не почав евакуацію, то жертв було б у рази більше. Непримітний охоронець на декілька днів перетворився у національного героя, аж поки ФБР не зробили його основним підозрюваним у закладанні бомби.

У своєму новому фільмі Клінт Іствуд йде проти двох найпотужніших сил Америки – влади та ЗМІ. Перші несправедливо звинувачують Джуела у тероризмі, а другі передчасно розповідають про підозрюваного світові, чим перетворюють життя охоронця на пекло. Пекло, за яким всі спостерігають.

Це не перше кіно Іствуда про звичайних людей, які виконують свою роботу і натомість отримують лише проблеми. Згадаймо пілота "Саллі", який посадив на Гудзон літак і врятував 155 його пасажирів, але потім був змушений відстоювати своє рішення у суді. А іствудські "Американський снайпер", "Поїзд на Париж" чи "Наркокур'єр"? У режисера період кіно про скромних героїчних амерканських андердогів.

Екранізація історії Річарда Джуелла видається старомодною, але й вчасною. Клінт Іствуд вміє розповідати гарні історії, а перед нами саме така. Моментами затягнута, але дуже в стилі режисера. Візуально фільм, як і "Наркокур'єр" опирається на статичні кадри і далеку відстань камери від героїв. А сюжет "Річарда Джуелла" не буде сюрпризом, бо трагічний скандал сповна висвітлювався пресою, а через декілька років знайшовся справжній терорист. Лише тоді влада та ЗМІ могли сказати напевне – охоронець був героєм, а не спраглим до уваги вбивцею. 

Цікаво, що Іствуд виділяє час на знайомство з Джуеллом і показує багато епізодів його життя до вибуху. Так глядачі можуть побачити дивакуватість героя і, можливо, зрозуміти її. Або ж знайти для себе причину виправдати підозри ФБР. Джуелла важко зрозуміти у нав’язливому бажанні бути копом, слідкувати за порядком з аномальною відданістю та дбати про матір, з якою той живе навіть у дорослому віці. Більшість подій в його житті забарвлені неприємним ставленням, а оточення бачить чоловіка як грубого невдаху. Це пробуджує емпатію, навіть якщо дії персонажа залишаються напівзагадкою.

Через наперед відому розв’язку і старомодну подачу фільм можна було б звинуватити у статичності, але тут на перший план виходять актори та режисерське бачення. Пол Волтер Хаузер добре справляється з імітацією повадок Джуелла, його покірності та розгубленості. Сем Роквелл зіграв адвоката псевдотерориста, який добре відносився до чоловіка, на відміну від більшості інших, та не втрачав жодної нагоди сказати якесь лукавство щодо методів роботи ФБР. Мати Джуела переконливо зіграла Кеті Бейтс, чим майже заслужила Оскар, та обійшлась номінацією. Кіноакадемія відзначила номінацією і сценарій, тож ставити під сумнів це кіно складно.

Єдине, що бентежить, це подача у фільмі персонажа справжньої, вже покійної журналістки Кеті Скраггс. До Олівії Вайлд, як до акторки, зауважень немає, але дії її персонажа спричинили ще один скандал. Справа в тому, що у фільмі Скраггс пропонує агентові ФБР секс в обмін на інформацію для свого матеріалу в Atlanta-Journal Constitution. Газета і колеги Кеті Скраггс обурені тим як зобразили їхню легендарну репортерку і навіть найняли юриста, аби оскаржити фільм у суді. Бо не можна називати "основою з реальних подій" те, що далеко від правди.

У будь-якому випадку, "Річард Джуелл" вартий уваги – і як хороша історія, і як ще один фільм легендарного режисера, який навіть на дев'ятому десятку свого життя знімає фільми, викликають увагу кіноакадемії.

Рейтинг "Річарда Джуелла" на IMDb – 7,5. Вікове обмеження – 12 років.