Аграрій з-під фортеці Бахмута готується до перемоги: планує засівати озимі та усім, чим може, допомагає ЗСУ

На Донеччині аграрій Михайло Андруник якнайшвидше відновить роботу після припинення бойових дій та розмінування територій. Керівник агрокомпанії сподівається на те, що засіє озимину восени 2023 року: має досвід війни 2014 року – тоді зумів швидко відновити життя і роботу.

Михайло Андруник — 55-річний житель Донеччини, який керує 25 тис. с/г угідь групи компаній ТОВ "Агрофірма "Україна": ТОВ "Бахмут-Агро", ФМ "Бахмут-арт", ФГ "Бахмут-вест", ТОВ "Бахмут агротранс" та інших. Угіддя розташовані на території двох областей – Донеччини та Дніпропетровщини. Керівник компанії вдруге потерпає від бойових дій: спершу зіткнувся з війною у 2014 році, потім – весною 2022 року. Тому зараз виконує роль своєрідного експерта з подолання наслідків агресії рф: розповідає, як врятувався під час першої окупації та як планує діяти далі.

Під час подій 2014 року чоловік перебував на південний схід від Донецька – у селі Стила Старобешівського району. За 40 км на захід – Вугледар, за 30 км на північний захід – Мар'їнка. Зараз тут гаряча місцина — бійці ЗСУ дають відсіч армії рф – спиняють штурмові дії, на які поки що спроможні російські війська.

Між тим раніше – у 2014—2015 рр. – свої бої тут провів і аграрій Михайло. За його словами, місцеві жителі – зокрема, представники зросійщених греків – підтримували прихід путіна. Пояснювали, що їх "пригнічують, бо примушують вчити українську мову".

Чоловік мав проукраїнську позицію і намагався пояснювати, що після приходу рф чи так званих "ДНР" життя не покращиться. Згодом зрозумів, що говорити там не було з ким – його підтримку України мало хто сприймав:

"Їм нічого не можна було довести — вести дискусію було не можливо".

Протягом першого року гібридної війни пережив тиск і насильство з боку місцевих колаборантів.

Спершу Михайла запросили очолити виборчу комісію, яка проводила так званий "референдум". Він відмовився, хоч його і "пресували з усіх боків". При цьому помітив, наскільки малою була кількість учасників "голосування". За його словами з трьох дільниць по 2,5 тис. виборців у кожній утворили одну – на більше людей не набралось.

Мирного співжиття зі ставлениками росії не вийшло. Одного дня – на День українського прапора – прийшли представники окупаційної влади. Вони побачили світлину – син у парадній формі військового-спортивного ліцею і з петлицями артилериста. Отож, вирішили, що хлопець – в артилерії, а Михайло – корегувальник, – і забрали під арешт.

Чоловіка катували та били, лякали розстрілами: згадує, як виводили під стінку та імітували постріли. Протягом трьох днів спілкування з "правоохоронцями" йому зламали щелепу та ребра, вибили зуби. Тоді ж отримав поранення ноги: куля застрягла і почалось гноїння.

Врешті Михайло перебрався на підконтрольні Україні території, де і продовжив займатись тим, чим умів: вирощував соняшник, збіжжя, розводив коней. У перші тижні вторгнення рф у 2022 році, як і певна частина співгромадян, вірив, що війна – "на 2-3 тижні".

З перших днів війни до агрокомпанії звертались по допомогу підрозділи ЗСУ, які боронили Донеччину. Щоб згадати усіх, доводиться добре зосередитись – так багато їх було:

• 30 бригада – заряджали акумулятори, давали тосол, паливо-мастильні матеріали, ремонтували легковики, міняли шини, годували;
• 54 бригада 2 батарея – ремонтували техніку, допомагали інструментами, допомагали будувати оборонні споруди та бліндажі, надавали легкові авто;
• 79 десантно-штурмова бригада (Миколаївська) – надавали вантажні машини, генератори, куби для питної води;
• 53 та 93 бригада – отримали автомобілі легкові та вантажні;
• 92 бригада – передавали шини, надавали будматеріали для облаштування фортифікацій;
• Стрийський зенітно-ракетний полк – ремонтували машини, надали кран;
• Територіальна оборона Бахмуту – надавали рації, дрон, скати, бензовоз, ремонтували машини, надавали спецтехніку для риття окопів, возили автомати і БК;
• батальйон Дніпро 1 – годували і допомагали облаштуватись на позиціях.

Коли почути перелік всього, що зробив Андруник та його команда, розумієш, що оборона Бахмуту зокрема і Донеччини загалом — це дійсно народна справа. Крім військових, допомагали усім, хто звертався:

• ремонтували авто, в якому вивозили дітей з Бахмуту;
• привозили у місто воду, гуманітарну допомогу;
• евакуювали людей;
• рили окопи – надавали екскаватори і рили самі.

Доводилось інколи добре пофантазувати, щоб допомогти, згадує Михайло. Наприклад, була проблема – вибиті вікна в авто. То знайшли спеціальний прозорий матеріал, схожий на слюду. Після того лобзиком вирізали, приклеювали – і бусик для евакуації отримував такий-сякий захист і ставав до роботи.

Бахмутський район – місце інтенсивних бойових дій, які тривають вже 10-й місяць. Бої ідуть на п'ятій частині земель, належних підприємству: під ударами армії рф – 5 тис. га полів. Останні звістки з лінії фронту вселяють надію, що незабаром ворога відсунуть – вже зараз на онлайн-карті боїв помітно деокуповані ділянки.

Аграрій чекає осені – планує засіяти озимі на землях Бахмутщини. Однак спершу потрібно розмінувати поля. Починаючи з 2014 року, органи влади долучились до цього питання. Андруник пояснив процедуру, як все відбувалось:

"Компанія спершу зверталась до відповідного державного органу – ДСНС. Потім приїжджали фахівці – їхали з Києва за бюджетні кошти. На місці їх заправляли – за кошти підприємців – і вони займались розмінуванням полів".

Сільгоспкомпанії Михайла Андруника на Донеччині та на Дніпропетровщині все ще мають близько 20 тис. га землі, не побитих боями. Аграрій вірить в перемогу і дивиться у майбутнє реалістично.

"У нас зараз 1200 км лінії фронту. Найінтенсивніші бойові дії пройшли або проходять саме по нашим угіддям – Соледар, Білогорівка, Нью-Йорк, аж до Авдіївки та Мар'їнки. Там дійсно дуже потрібне розмінування".

Керівник компанії переконаний, що сам організує розмінування орних земель. До робіт долучатиме ДСНС, а також військових.

Між тим Михайло Андруник поки що перебуває у Дніпрі. Раніше він жив у будинку, де за мирних часів розташовувалась "Бахмутська кав'ярня", – прямо у центрі. Дім повністю згорів. Все, що він може поки зробити, аби вижили працівники та компанія, – здавати в оренду врятовані трактори, сівалки, комбайни.

"Так і заробляємо. А землю поки не оброблюємо", — констатує аграрій. Михайло згадує спалену домівку, згадує соняшник, який почорнів на полях, згадує коней, які загинули на пасовищі, і впевнений, що прощення ворогам не буде:

"Ми християни і тому маємо прощати. Але наше покоління – я, мої діти і мої внуки – цього не простять. Знаючи про Маріуполь, Волноваху, Бахмут, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасну, — ніхто ворогам не пробачить".