Лукашенко визнає анексію Криму і незаконні формування "ДНР" і "ЛНР" на сході України

Президент Білорусі Лукашенко змінює свою позицію посередника щодо україно-російського конфлікту на відверто проросійську.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко досить різко змінює свою позицію. Спочатку він закликав сторони конфлікту на сході України до переговорного процесу, зараз же його фактичне визнання Криму російським, а сепаратистів з так званих "ЛНР/ДНР" законною владою, чітко вказує на його справжню проросійську орієнтацію.

Брайан Вітмор - старший науковий співробітник Євразійського центру Атлантичної ради, ад'юнкт-професор Техаського університету в Арлінгтоні і ведучий подкасту "Вертикаль влади" в статті на сайті Atlantic Council ділиться своєю думкою про цю трансформацію білоруського лідера, а також які загрози вона може спричинити.

Ось автократів в Східній Європі продовжує зміцнюватися, оскільки білоруський диктатор Олександр Лукашенко робить крок назад на догоду своїм покровителям і господарям в Кремлі.

Після зустрічі на вищому рівні з Володимиром Путіним, яка пройшла в Сочі минулого місяця, Лукашенко зробив дві заяви, які фактично вказують на його готовність визнати незаконну анексію Криму Росією, а також фактичний суверенітет контрольованих Кремлем "сепаратистських республік" в Донбаському регіоні на сході України.

1 червня Лукашенко повідомив журналістам, що білоруська національна авіакомпанія "Белавіа" почне польоти до Криму. За оцінками спостерігачів, це перший крок до офіційного визнання приєднання півострова до Росії.

У телевізійному виступі в той же день Лукашенко також заявив, що дозволить слідчим з так званої "Луганської Народної Республіки" на окупованій Росією частини східної України допитати журналіста-дисидента Романа Протасевича. Роман був фактично викрадений, коли Білорусь 23 травня змусила літак Ryanair, що прямував з Афін до Вільнюса, здійснити посадку в Мінську. Лідери сепаратистів на сході України пред'явили Протасевичу звинувачення в участі в бойових діях в лавах батальйону "Азов", підрозділу Національної гвардії України, що має, на їхню думку, крайні праві погляди.

Хоча Протасевич брав участь в протестному русі Євромайдану, який скинув прокремлівського президента України Віктора Януковича в 2014 році, і згодом висвітлював діяльність батальйону "Азов" в якості журналіста в 2015 році, але свідчень того, що він воював у складі підрозділу мало. Спроби стверджувати, що він дійсно брав участь в бойових діях, цілком імовірно, є результатом узгодженої кампанії дезінформації, підтримуваної Росією з метою очорнити його як неонациста, до якої з ентузіазмом приєдналася білоруська влада. (Але перебування Протасевича в "Азові" в якості журналіста підтвердив засновник добровольчого підрозділу Нацгвардії "Азов" Андрій Білецький у своєму Telegram-каналі - прим. ред.) 

У своєму щотижневому неопублікованому конфіденційному звіті Мінський Центр стратегічних і зовнішньополітичних досліджень зазначив, що недавнє оголошення Лукашенко про рішення відкрити повітряне сполучення з окупованим Росією Кримом рівносильно "політичному рішенню визнати російську юрисдикцію над півостровом".

Аналогічним чином, рішення дозволити бойовикам Донбасу допитати Протасевича "натякало на можливість часткового визнання незалежності сепаратистських республік на сході України". Згідно зі звітом, ці події є "радикальним поворотом в порівнянні з тією політикою виконання ролі чесного посередника у війні Росії та України, яка була раніше в Мінську (і до цих пір поки ще залишається).

Щоб оцінити, наскільки радикальним є цей відхід, досить повернути час назад аж до 2014 ріку, коли анексія Росією Криму та збройна інтервенція на Донбасі викликали побоювання з боку Лукашенка і більшої частини білоруської еліти щодо того, що крихкий суверенітет країни також може виявитися під загрозою.

Приймаючи перші делегації країн для мирних переговорів в Мінську у вересні 2014 року і лютому 2015 року, в яких брали участь лідери України, Росії, Німеччини та Франції, Лукашенко спробував позиціонувати себе як надійного посередника між Москвою і Києвом.

Лукашенко демонстративно відмовився визнати Крим частиною Росії і навіть висміяв логіку, використану Москвою для виправдання анексії, заявивши, що Монголія з таким же успіхом може претендувати на великі ділянки російської території.

Він також зайняв нейтральну позицію щодо війни на Донбасі. Ясно посилаючись на Україну, Лукашенко заявив, що ніколи не дозволить використовувати територію Білорусі для нападу на іншу державу, і дав зрозуміти, що Білорусь не зацікавлена в тому, щоб бути частиною так званого "Руського мира" Путіна.

По мірі продовження російської агресії у відношенні України Лукашенко почав очищати апарат безпеки Білорусі від підозрюваних представників п'ятої колони, які проявляли надмірний ентузіазм щодо імперських проектів Кремля.

У кулуарах мирних переговорів в Мінську в лютому 2015 року мікрофон в прямому ефірі записав розмову Лукашенко і тодішнього президента України Петра Порошенка, які говорили про Путіна. "Він веде нечесну і брудну гру", - сказав Порошенко про лідера Кремля. Лукашенко співчутливо кивнув і відповів: "Знаю, знаю. Все це розуміють".

Двосторонні відносини приблизно в той час були настільки теплими, що, коли українські та білоруські збірні з футболу грали один з одним у Львові у вересні 2015 року, їх вболівальники вийшли разом під транспарантами з написами "За вашу і нашу свободу" і "Братство совісті". Вони також скандували футбольні "кричалки", що висміюють Путіна, і разом здали кров для поранених українських солдатів.

Все це, звичайно, змінилося після президентських виборів в Білорусі в серпні 2020 року. Фальсифіковане голосування викликало безпрецедентні загальнонаціональні протести проти режиму. Лукашенко відповів жорсткими і безперервними репресіями проти інакомислення, в результаті чого він опинився в міжнародній ізоляції і все більше залежить від Путіна.

Недавні спроби Лукашенко продемонструвати свою надмірну лояльність Путіну щодо України також показують відчай білоруського лідера. Особисті відносини між Путіним і Лукашенком, як відомо, були непростими, і господар Кремля явно хотів би замінити білоруського диктатора на більш поміркованого і менш проблемного ставленика.

Крім неухильного збільшення своєї економічної, політичної і військової присутності в Білорусі з серпня 2020 року, Путін також чинить тиск на Лукашенка, щоб той запровадив поправки в Конституцію Білорусі для розширення повноважень парламенту країни за рахунок можливостей президента.

Росія активно працює над тим, щоб контролювати законодавчий орган, який нещодавно отримав повноваження, через проросійські партії в очікуванні бажаних Кремлем змін до білоруської конституції.

Лукашенко ясно розуміє ситуацію і, схоже, намагається врятувати своє політичне життя. Він приміряє на себе роль молодшого партнера в осі автократів, яка формується в Східній Європі. Це тривожна подія, зокрема, для України, яка становить серйозну загрозу безпеці для всього регіону.