Людмила Симаненко одного разу врятувала потопаючу дівчинку, а тепер — трьох сестер на пожежі, і отримала нагороду

Читать на русском
Автор
141
Після пожежі в квартирі чорно і мокро Новина оновлена 30 серпня 2021, 11:37
Після пожежі в квартирі чорно і мокро

Ця історія могла б стати великою трагедією, якби сусідка по будинку не відчула запах диму і не кинулася рятувати дітей, що опинилися в небезпеці.

Про пожежу, яка сталася в невеликому місті Нова Одеса Миколаївської області, повідомила прес-служба регіонального главку ДСНС України.

"18 серпня о 11:14 за спецлінії" 101 "надійшла інформація про те, що на вул. Миколи Хвильового горить кімната в одноповерховому житловому будинку на шість сімей. У повідомленні йшлося про те, що батьків немає вдома, а в хаті можуть перебувати діти. На виклик прибули пожежники 21 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України в Миколаївській області, потім з’ясувалося, що дівчаток-близнят 2016 р.н. та їхню сестричку 2018 р.н. винесла з приміщення сусідка — Людмила Симаненко".

Пожежу вогнеборці загасили, її причину встановлюють. А мужній жінці рятувальники подякували за врятовані дитячі життя і будуть номінувати на Всеукраїнську акцію "Герой-рятувальник року".

"Телеграф" вирішив познайомитися з героїнею особисто.

-Наш будинок старенький, без зручностей і з пічним опаленням, всього на 6 квартир, — розповідає Людмила Симаненко. — У той день я займалася хатніми справами і раптом відчула запах диму. Вибігла на вулицю і побачила, що валить дим з вікна сусідньої квартири. А там живе пара з трьома маленькими дітками. Але в квартиру так просто потрапити не вдалося, вона виявилася замкненою, але на дверях навіть ручки не було, і я її смикала, нігтями намагалася зачепити і нарешті це вдалося. А там — все в густому диму!

Людмила Симаненко, без роздумів, кинулася рятувати сусідських дітей
Людмила Симаненко, без роздумів, кинулася рятувати сусідських дітей

За словами жінки, вона знала, що діти вдома самі, а дорослих немає, і знала, що дівчаток постійно залишали під замком. Як стало відомо "Телеграфу", сім’я вважається малозабезпеченою, ними займається соціальна служба, їх відвідують, передають необхідні речі і продукти.

-А вам страшно було коли ви двері до них виламували і забігали в палаюче приміщення? Про що думали в ті хвилини?

-Я нічого тоді не думала взагалі! І злякалася — не за себе, а що вогонь — і там діти! — зізнається Людмила Вікторівна. — Те, що сталося, до мене вже потім дійшло: мене почало трусити, голова почала боліти, я почала задихатися. Але це коли вже "швидка допомога" приїхала і забрала дітей в лікарню, а спочатку я не роздумувала, просто інстинктивно це все робила.

-Виходить, що ви тричі заходили в палаючу квартиру?

-Так, там і вогонь був, і дим просто божевільний стіною стояв. І він був дуже їдким — тому що горів лінолеум і пластмаса, люстри горіли. Але мені допомогло те, що у цієї квартири таке ж розташування, як і у моєї, тому я знала, де двері. Я просто закрила очі, набрала повні легені повітря і заходила в приміщення. Найменша дівчинка лежала біля дверей обличчям вниз, нібито ганчірка і без свідомості. Потім виносила бліжняшек — їм близько 5-ти років. Одна з дівчаток хворіє на ДЦП. Так перша, здоровенька, сиділа під вікном, а за її сестричкою я взагалі поповзом лізла і мацала підлогу. Поки її знайшла, півкімнати пройшла і, чесно кажучи, думала, що вона вже нежива ...

Рятувальники оцінили героїчний вчинок Людмили Симаненко

Ніяких заходів для власної безпеки пенсіонерка прийняти не встигла, проте крикнула ще одній сусідці, щоб та викликала "швидку" і пожежників. Завдяки цьому вогонь не встиг перекинутися на інші квартири.

-Своєчасно приїхали пожежники. Я тільки витягла дітей — і тут як раз вони. Поки чекала "швидку", малятам забиті сажею носи почистила і ротики, та вони й самі все були чорні — страшно дивитися! Якби пожежники затрималися, вогонь спочатку перекинувся б на порожню квартиру, де господиню діти до себе забрали, потім на мою квартиру, а потім і на інші.

Цікавлюся, ким раніше працювала жінка, так рішуче кинулася у вогонь.

-Всяка у мене робота була, — усміхається Людмила Вікторівна. — Але останнім часом я працювала на печі, навіть на двох, теж з вогнем — випалювачем на Новоодеському заводі по виробництву цегли.

-Може, вже доводилося в житті кого-небудь рятувати?

- Тільки з води! Дівчинку одного разу врятувала — вона тонула у ставку. Зараз моєму синові 31 роки, а тоді йому було років 13-14. На цю водойму всі діти ходили купатися, а я переживала за нього, маленьким ніколи не кидала одного так, як сусіди своїх. Навіть на роботу іноді з собою брала. Ну а на ставок пішла подивитися за дітьми: всі бігають, грають, а в цей час одна дівчинка тоне, в такий сукні тоненькій, в квіточку, — пригадує співрозмовниця.

Людмила Симаненко розповідає, що зараз дітки ще знаходяться в лікарні.

- Учора ввечері тільки останню, найслабшу, з реанімації перевели до палати. Сусід мені показував їхні фотографії і відео на мобільному телефоні, вони навіть ручкою мені помахали. Такі чистенькі, чудові — я їх такими вперше бачила, бо вдома вони вічно замурзані, брудні... Наймолодша під крапельницею знаходилася, а доня з інвалідністю у них не ходить, і там в лікарні їх всіх обстежили.

У день Державного прапора України, напередодні Дня Незалежності, Людмила Симаненко вже отримала першу свою нагороду: в залі Миколаївського академічного українського театру драми та музичної комедії, під час урочистостей, голова обласної ради Ганна Замазеева вручила їй нагороду Миколаївської обласної ради "Хрест Святого Миколая".

Людмила Симоненко та Хрест Святого Миколая
Людмила Симоненко та Хрест Святого Миколая

Людмила Вікторівна зізнається, що хоча і хвилююче було, але не розплакалася. "А ось коли дівчаток врятувала і чекала на медпрацівників, дивилася на них і плакала. Сильно чи ні — навіть не пам’ятаю, але патьоки на обличчі було видно".

Після пожежі в квартирі погорільців все в кіптяви і в воді
Після пожежі в квартирі погорільців все в кіптяви і в воді

Що ж тепер з погорільцями, куди повертатися малятам з лікарні? Виявляється, соцслужбами прийнято рішення, що дітей в сім’ю не повернуть, поки дорослі не приведуть житло до ладу — відмиють, відчистять те, що вдалося врятувати від вогню. А ось гаром смердить досі так, що героїчна сусідка навіть не відкриває своє вікно, щоб не дихати ним та не спливали в черговий раз стресові спогади.