Washington Post:" Щоб фінансувати війну, Росія торгує краденим вугіллям з України"

Це рідкісний вид вугілля. Блискучий, схожий на метал камінь називають антрацит. Він згорає відносно чисто і коштує досить дорого навіть в часи економічної скрути, - пише Washington Post.

Попри крах ринків, потяги досі возять заборонене українське вугілля з окупованих територій в Росію, а звідти - іноземним покупцям.

В якийсь момент цього тижня лінія ржавих вагонів підтягнуть до вугільної шахти на Сході України, щоб завантажити чорним паливом, яке допомагає підтримувати окуповані Кремлем території вже шість років. Легально цей український антрацит не можна продати за кордоном. Тож його вантажать у вагони й везуть в Росію, де вугілля загадково зникає.

Видання пише, що вугілля вивозить ціла мережа російських компаній, про що говорять документи Міністерства фінансів США. Вони часто просто перепродають українське вугілля іноземним покупцям, які навіть не підозрюють, що отримують незаконний товар з зони бойових дій. Але останнім часом, коли ціни на енергоносії обвалилися через пандемію коронавірусу, навіть це вугілля приваблює не багатьох клієнтів. І це потенційно катастрофічні новини для російських окупантів на Сході України.

Хоч незаконна торгівля триває, впродовж останніх місяців через українсько-російський кордон перевозили значно менше вугілля. А ринкова ціна антрациту ще більше обвалюється. На Сході України такі зміни призвели до затримок зарплат для місцевих шахтарів, скорочення доходів ватажків так званих "республік" й зростання нестабільності в регіоні, який став однією з ключових причин погіршення відносин між США і Росією.

"Це експортний канал, який за визначенням контрабанда крадених товарів з однієї країни в іншу", - сказав аналітик Браян Мілаковський, який спеціалізується на економіці східних українських областей.

"Тепер гроші, які осіли б в кишенях людей у "республіках", просто не надходять. І це створює соціальну напругу. А COVID-19 лише загострює це", - додав він.

Обвал ставить під загрозу джерело доходів, які допомагали компенсувати величезні суми: від мільярда до трьох мільярдів доларів на рік, - які Москва витрачала для підтримки самопроголошених "республік" в Донецьку й Луганську. Видання нагадує, що на окупованій частині Донбасу багато продуктивних приватних вугільних і залізорудних шахт, які були захоплені бойовиками в 2017 році. З того часу нескінченні лінії залізничних вагонів вивезли мільйони тон українського антрациту й сталі в Росію в рамках того, що українські й американські чиновники називають тіньовою грою, яка перетворює нелегальну контрабанду в тверду валюту.

Донедавна один бізнесмен очолював весь процес. Мільярдер Сергій Курченко і його невелика мережа компаній контролювала основну частину потоку вугілля в Росію зі Сходу України. Ця ж мережа продавала звичайне російське вугілля клієнтам по всьому світі поряд з антрацитом з української території, про що свідчать дані  чиновників й слідчих з Європи й США. Російські ЗМІ писали, що Курченко нещодавно втратив монополію на імпорт українського вугілля. Це твердження підтверджувалося офіційними торговельними документами. Але компанії, пов'язані з мережею Курченка, продовжували возити тони українського антрациту в Росію ще на початку квітня. Це підтверджують митні записи, які опинилися в руках вашингтонської групи C4ADS, яка займається аналізом незаконної торгівлі в зонах бойових дій.

34-річний Курченко - давній друг сім'ї колишнього президента України Віктора Януковича, чий режим був повалений в ході масових протестів у 2014 році. З того часу Янукович переховується в Росії. Курченко теж живе в РФ. Українська влада звинуватила його в ухилянні від сплати податків й низки інших злочинів, пов'язаних з його енергетичними компаніями, які потрапили в "чорний список" санкцій США. Видання пише, що спроби зв'язатися з Курченком через дві його російські компанії не дали результату. В 2014 році він опублікував заяву через одну зі своїх фірм, заперечуючи усі звинувачення й наполягаючи, що він "чесний бізнесмен". З того часу Курченко не дає інтерв'ю й рідко висловлюється публічно.

"Він заліг на дно в Москві, тому що в Україні його розшукують. Але, як ми бачимо з торговельних даних, він точно не припинив свій бізнес", - сказав старший аналітик C4ADS Джек Марголін.

До 2014 року на Донбас припадало 10% ВВП України здебільшого через продаж вугілля і металу. Дві приватні компанії володіли майже всіма шахтами в регіоні, які продовжували працювати навіть після початку війни в регіоні. Потім в 2017 році після того, як уряд в Києві запровадив економічну блокаду на окуповані території, лідери бойовиків захопили шахти й сталеварні заводи. Але міжнародні енергетичні трейдери відмовилися купувати антрацит, який юридично став краденою власністю. З того часу, окупована частина Донбасу стала гостро залежною від Росії, яка витрачала мільярди доларів, щоб просто "підтримувати на плаву елементарні речі", - сказав виданню шведський економіст і експерт Андерс Аслунд.

"Це економічна пекельна діра. Справді жахливе місце. Великі заводи просто стоять", - сказав він.

Спочатку Москва зобов'язалася забезпечувати бойовикам доступ до ринків й субсидій. Європейські покупці не хотіли купувати крадене вугілля з Донбасу. Але більшість хотіла торгувати з Росією, глобальним енергетичним експортером різних видів палива. Тож за допомогою залізничних вагонів й корпоративної спритності рук вугілля з Донбасу стало російським вугіллям.

"Вони називають це експортом. Але насправді це відмивання", - сказав Мілаковський.

Московська торгівля з її маріонетками на Донбасі відбувається відносно тихо, але ніхто її не приховує. Імпорт вугілля й сталі з українського регіону документується російською митницею й судовими реєстрами. Більшість потягів заїжджають в Росію через невеликий прикордонний пункт "Успенська". Супутникові знімки Google Earth регулярно фіксують довгі лінії вагонів з вугіллям на цій станції. Звідси вони їдуть в Ростов-на-Дону, портове місто, яке служить головним транспортним вузлом південної Росії.

З 2016 року щонайменше 3,5 мільйонів тон вугілля з Донбасу були вивезені в Росію, про що свідчать дані російської митниці, які опинилися в руках аналітиків C4ADS. За цей же час потяги перевезли в РФ понад 360 тисяч тон сталі й металопрокату. Українські чиновники з вугільної промисловості кажуть, що реальні обсяги значно вищі. А станом на початок 2019 року в Росію було вивезено щонайменше 6 мільйонів тон антрациту. В російських прикордонних документах вказано, що майже третина всієї контрабанди вугілля пов'язана з компаніями Курченка. В 2018 році російські ЗМІ повідомили, що одна з них під назвою "Газ-Альянс" отримала ексклюзивний контроль над усім експортом вугілля з України.

Існує мало доступних даних, які б могли розповісти, що відбувається з вугіллям після того, як воно потрапляє в Росію. Українська компанія "ДТЕК", чиї шахти тепер під контролем окупантів, вказує в корпоративних документах, що близько половини об'ємів маркують як російське вугілля й транспортують залізницею або кораблями в Чорному і Середземному морях на ринки Азії й Європи. Оскільки хімічний склад вугілля відрізняється у різних регіонах, фахівці "ДТЕК" змогли довести, що частина російського вугілля насправді походить з шахт української компанії на Донбасі. Washington Post отримав документи "ДТЕК", в яких вказується, що крадете українське вугілля потрапляє в 20 країн світу. Найбільше його купують Туреччина, Румунія, Бельгія і Польща. Деякі прикордонні записи відверто вказують європейські компанії як остаточних отримувачів українського вугілля через Росію.

Однак, останнім часом попит на вугілля обвалився не залежно від того, звідки воно походить. Поступове скорочення цін почалося ще минулого року й пришвидшилося з поширенням коронавірусу. У листопаді російське видання РБК повідомило про конфлікт між ватажками бойовиків на Донбасі й компаніями Курченка через скорочення закупок вугілля на місцевих шахтах. Замість обіцяних 400 тон на місяць російські потяги вивозять чверть від цього об'єму. В результаті компанії Курченка втратили ексклюзивний доступ до краденого українського вугілля й заборгували сотні мільйонів доларів так званим "республікам".

Обвал доходів швидко переріс в невдоволення на окупованих територіях, які, за словами експертів, й без того страждали від хронічно низьких зарплат й погіршення умов. Місцеві шахтарі з 2017 року почали скаржитися на відсутність ремонтів й оновлення обладнання. Їхні сім'ї в соціальних мережах почали скаржитися на скорочення й затримку зарплат, на що вказують дані дослідження Forensic Research Lab. Один з анонімних шахтарів сфотографував свою місячну зарплату, яка дорівнює приблизно 80 доларам. Це вдвічі менше мінімальної зарплати в Україні.

"Такі скарги поширені серед шахтарських груп Донбасу", - йдеться у звіті Forensic Research Lab.

На початку травня в Зоринську в Луганській області через страйк була закрита шахта. Місцеві працівники скаржилися в Telegram, що їм вже кілька місяців нічого не платять. Шахтарі припинили страйк на шостий день, коли їм пообіцяли, що всі виплати будуть проведені. Але до кінця травня гроші так і не надійшли. Також Washington Post пише про те, що в місті Антрацит 100 шахтарів закрилися в шахті з тих же причин.

Не відомо, як такі акції непокори вплинуть на війну, яка триває на Донбасі. Аналітики вважають, що Кремль навряд чи щось зробить, щоб підтримати окуповані території в часи, коли російська економіка обвалюється під тиском глобальної пандемії й падіння цін на нафту після короткої "нафтової війни" з Саудівською Аравією. До того ж, впливові російські вугільні барони ще до обвалу на ринках виступали проти контрабанди антрациту з Донбасу.

"Завжди було зрозуміло, що росіяни не хочуть, щоб Донбас став дешевим конкурентом Росії", - сказав колишній чиновник ОБСЄ Ніколас фон Твікель.

На його думку, якщо працівники окупованих територій не зможуть знайти собі роботу на шахтах і металургійних заводах, деякі з них можуть вирішити, що приєднання до російських бойовиків - це найкраща альтернатива заробити на життя.