Президент - обідчівий хлопчик, який свій страх і невміння ховає за напускною наглістю - Віктор Бобиренко

Автор: Віктор Бобиренко
Дата публікації: 04 грудня 2021, 16:07

Автор: 5112

Політолог та політтехнолог Віктор Бобиренко оцінив здібності президента України Володимира Зеленського до комунікацій з негативного боку, заявивши, що той залишився "нулем". Також він висловив думку про можливість другого терміну.

Зе!Майстер комунікацій

Здавалося б, що Зеленський як президент мав стати професійнішим за ці два роки.

Хотілося б сказати пафосно: Зеленський став сильнішим, а ось інститут президента значно ослаб.

Але все це не так. Інститут президента дійсно ослаб. Він повністю десакралізований. Середній палець йому тепер будуть показувати усі, кому не ліньки. І він уже лише для дипломатичного етикету Володимир Олександрович. А для усіх – просто Вовочка.

В десакралізацію президентства, як державного інституту Зеленський вклав душу. Від банального «тепер кожен президент» до помітної геть усім некомпетентності і невігластва.

А для експертного середовища ще й хрестоматійне: «гірше дурака – лише дурак з ініціативою».

Тепер президент – це несерйозно.

А ось чому сам Зеленський не порозумнішав?

Ну, можливо він і почав щось розуміти в державному управлінні. Як ходять папери. Які регламенти і процедури. Хто кому Рабіновіч, корочє.

Але він залишився невиліковним нулем в комунікаціях. Ну добре, спочатку Трампу хвастонув про «мій прокурор на 100%». То про Меркель некрасиво. То іще там шось.

Але ж уже через два роки: «чому ми досі не в НАТО?». Колись в армію приходив 18-річний хлопчик, а за два роки до мамки вже вертався матьорий дємбєль.

Виклики швидко вчать.

А тут що два роки тому, що зараз – обідчівий хлопчик, який свій страх і невміння ховає за напускною наглістю, намагаючись усіх построїть і принизити. Якого легко ловити на аплодисменти і лестощі.

Нарцисизм невиліковний. Він вже не подорослішає і не навчиться.

Як кажуть психологи: якщо у 16-річного юнака є комплекс соціального статусу – це нормально. А якщо у 30-річного мужчини – це вже клініка.

А тут 42 роки, а він все хоче усім розказати, що він не лох.

І якраз після цього усі про це і думають. Він навчився спілкуванню: він на сцені – і всі аплодують. А обличчям до обличчя – у нього не йде.

А лідер, який не може комунікувати всередині (з колективом чи країною) і зовні – тільки підставлятиме. Не себе – нас. І країну.

І гірше всього, що він цього не зрозуміє. І хоче залишитися з нами ще.

А це ще плюс п’ять років біди.

Не допустити. Важливо.