Українці як піддослідні кролики платять дуже високу ціну за західне прозріння

Українці 12 добу протистоять відкритому російському вторгненню.

Хоч я й давав обіцянки не критикувати нинішню владу, доки ми остаточно не переможемо ворога, не можна пірнати у цілковите безпам’ятство. Рятуючи Батьківщину, завжди треба пам’ятати, хто, незважаючи на загрозу широкомасштабної російської агресії (про яку постійно попереджали – і яка з 24 лютого втілилася в реальність) привів Збройні сили нашої держави у такий плачевний стан. Коли знову волонтери повинні скидуватися на купівлю форми, рацій, палива. Те, чим ми займалися у 2104-2015 роках. Особисто я ніколи цього не забуду. І, сподіваюся, ніхто цього не забуде.

Тож об’єднуватися треба не навколо якихось фізичних персон, певних політиків та чиновників, а навколо Збройних сил України.

Щодо позиції Заходу. Давайте відверто говорити – вона значно радикалізувалася щодо росії. Серйозно змінилася.

На жаль, ми, українці як піддослідні кролики, платимо дуже високу ціну за це західне прозріння.

На мою думку, зараз треба піднімати у світі дискусію, яку я неодноразово намагався піднімати при двосторонньому спілкуванні з різними політиками та чиновниками Європи та США. На цю позицію, до речі, позитивно реагують кваліфіковані військовослужбовці Заходу. Не чисто політичні базікання, а саме – фахівці.

Йдеться про зміну парадигми щодо росії. У 90-х роках минулого століття, коли тріщав СРСР і, в тому числі, тріщала по швах рф, саме США доклали максимуму зусиль, щоб зберегти державу росія в нинішньому вигляді. Американці боялися, що при можливому розпаді росії відбудеться безконтрольне поширення зброї масового ураження. Тому й зробили все можливе, щоб зберегти існуючу росію. І саме завдяки США — рф існує в нинішніх межах і за нинішньої конфігурації.

Але на сьогоднішній день, на мій погляд, треба змінити парадигму поглядів на систему безпеки. І треба розглядати питання в ракурсі – не як зберегти росію заради контролю над озброєнням, а як зберегти цей контроль при розпаді росії.

До речі, сьогодні, 7 березня, у Гаазі відбудеться перше засідання Міжнародного кримінального суду з російської агресії проти України.

Потрібно розуміти, що це процес, який триває роками. Не рік, три, п’ять, а – 10, 20, 30 років. Тож не слід очікувати швидких та приголомшливих вердиктів. Але покарання рано чи пізно наздожене росію. У загальноприйнятих практиках, швидше за все, з юридичної точки зору, йтиметься про обов’язкові виплати репарації (відшкодування агресором збитків, завданих їм державам, які зазнали нападу). І це відповідальність держави. І виплачувати збитки, завдані нинішнім поколінням росіян, можливо, доведеться їхнім нащадкам.