Війна йде, кінця поки не видно — варто приборкати зраду і довіряти своїм

Про переговори ...

На щастя, не було часу читати все це, тільки зараз ознайомився з актуальним переліком зради. Пам’ятка.

1. Коли шановні "експерти", "політики", "дипломати", які не мають інформації, але багато вільного часу, починають голосити, що українські переговорники "не розуміють", "вірять Росії", "не враховують" і взагалі погано розуміються у тому, що відбувається – я не відчуваю жодних емоцій. Бажаю їм усім добра, щоб ними глибоко перейнялася ООН і вилікував Червоний Хрест відразу після вступу до НАТО.

2. Все вирішиться на фронті. Жодних ілюзій на рахунок того, що хтось щось "відвів", "зменшив інтенсивність бойових дій у рази" (це взагалі що таке? як це зрозуміти?) і т.д. ні в кого нема. Просто далеко не про все кажуть вголос. Чому?

3. Тому що МИ СПОРТИЛИ ВСІМ ВСЕ. МИ ВСІМ ВСЕ СПОРТИЛИ.

4. Вам уже дипломати прямо текстом кажуть – так сприймайте! Німецький міністр, який відводив нам годину – не один. До цього був німецький командувач ВМС. І багато хто ще, не лише у Німеччині. Усі ці добрі люди вже планували літній відпочинок, а тут ми. Убиті українські діти створюють певні незручності при плануванні літнього відпочинку. Тому що спочатку (і давно) вони мали лише одну опцію для нас – здатися. Капітуляція.

5. Як люди цивілізовані, вони пропонували нам здатися тихо. Вступити всією країною в ОРДЛО і лиха не знати. Забули вже? Це було 3 місяці тому. Щедру пропозицію було відкинуто. Добрі люди стримали роздратування, переконаними, що за пару днів (тижнів) все вляжеться, нахабні строптивці будуть покарані. А тут таке…

6. Ми цинічно відмовляємось здаватися і швидко вмирати. Це псує все. ООН – у сміття. ОБСЄ – на сміття, вони просто не можуть існувати в колишньому вигляді. Сенс? Червоний Хрест уже багато разів оцінили. НАТО – без коментарів. Плюс глобальна продовольча криза. А все через що? Дрібниця: маленька орда варварів на рівних бореться з величезною ордою варварів, від якої все в жаху. Навіть цікаво, чого ці українці такі завзяті?

7. Усі, хто має мінімальні аналітичні навички, повинні бачити – виокремилися кілька груп за інтересами: ті, кому вигідно, щоб ми померли або вгамувалися швидко (нуль підтримки, перешкоди), і ті, кому вигідно, щоб ми помирали довго, забравши з собою якнайбільше варварів великої орди (обмежена підтримка, неадекватна ситуації). Плюс кілька щирих друзів України (дякую їм!). За винятком невеликої групи друзів з усіма іншими, наші інтереси збігаються лише в якійсь (більш-менш) частині. Ми найбільше зацікавлені закінчити швидко – питання умов та майбутнього. Ми точно не зацікавлені здаватися – питання ціни та обтяжень, а також ресурсів для опору.

8. Тому вирішиться на фронті. Решта має обслуговувати фронт (комунікації, дипломатія – щоб менше ворогів приїхало на війну, але прийшло більше допомоги тощо.). Економіка — щоб ми не виснажилися настільки, що станемо повністю залежними і втратимо свободу волі.

9. Повторю в сотий раз. У нас два козирі. Головний – єдність народу. Другий – армія. Звірства ворогів хоч якось можна пояснити в умовах війни. Патріотичні ботоферми, які працюють на ворога – незрозумілі.

10. Концентрація наших обмежених ресурсів на відсіч ворогові дозволяє тримати удар. Якщо не буде розколу, є добрі шанси (вони зростають), що російська машина зламається. Або ми зламаємо їхню волю, або нас просто через якийсь час перемеле. Тому що їх більше, а в нас усе скінчиться. Тож не витрачайте сили. Війна йде, кінця поки що не видно. Тяжко. Але ми маємо успіхи. Приреченості точно немає. Варто приборкати зраду і довіряти своїм.