Журналіст Валерій Калниш про те, що на 9 травня путіну замість радості переможця дістанеться ганьба.
9 травня володимир путін відчуватиме ганьбу. Приймаючи (якщо вийде), парад перемоги йому буде нескінченно соромно дивитися на колони, що проходять. Він не подасть виду, але почуття огиди буде з ним весь день. Цей день мав стати тріумфом, якщо не волі, то хоча би російської зброї. Але все пішло не так.
Корумпована, невмотивована, із застарілою зброєю та повною відсутністю уявленнь про моральні якості армія покидьків та злодіїв проходитиме перед ним. Насильники, мародери, боягузи... Армія не воїнів, але прапорщиків (у тому, радянському, карикатурному представленні — тупих і злодійкуватих). Не таку б він хотів бачити "російську армію", що дарує всім навколо "рускій мір".
Й не могло бути іншої при путінській ладі. Де доблестю вважається не служіння, а прислужування. Тоді й тільки тоді ти міг розраховувати, що з часом тобі діставатимуться крихти з панського столу дедалі більші й більші. Де були автори, але читачів виявилося так мало, що сам факт передачі знань через складання літер став долею тонкого прошарку безхребетної інтелігенції, для яких піком протесту став пошук грошей на від’їзд із країни. Де забиті, депресивні регіони такими і залишаються: роки минають, а унітази та нутелли, як і раніше, екзотика. Все тому, що не зростання добробуту твоїх громадян є мірилом успіху країни, а те, наскільки сильно ти їх контролюєш і керуєш ними. Із цим проблем, справді, немає. Біснуваті плебеї, що миттєво повірили в українських нацистів – що ще може бути найкращим показником?
Хоча ... Можливо про сором я поквапився ...путін (хотілося написати "людина", але якось рука не піднялася), який напередодні підписав указ про присвоєння звання гвардійській бригаді, чиї "одиниці" (так, і слово "солдат" теж не пишеться відносно "цих" ) вбивали мирне населення у Бучі, ґвалтували жінок і дітей, розстрілювали заради забави коней, що прибивали саморізами собак і вішали кур відзначивши їх "масовий героїзм і відвагу, стійкість і мужність "під час бойових дій із "захисту батьківщини" неспроможна відчувати сорому. Цей указ складно навіть виправдати найвищою метою, коли лідер, розуміючи всю низку вчиненого його підлеглими, не може їх зрадити і тоді він не тільки не карає їх, але навіть заохочує. Так було завжди. І є.
І все ж таки… Все ж сором… У 2022-му не буде, як у 1945-му, кидання прапорів до підніжжя кремля – хіба що ті, що намалюють і пошиють самі. Не буде радості переможця, пошани країн світу, почуття гордості за досконалий подвиг. Ні. Буде зневага до себе та оточуючих, нарікання на про*рані можливості, злість, підозрілість і, звичайно, ненависть до всіх: за те, що не зрозуміли, не оцінили, не звеличили. За те, що місце в історії дісталося ганебне, нікчемне та сором’язливе. Таке, коли хочеться швидше перевернути сторінку, а потім обов’язково піти помити руки.
Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.