Ми говорили росіянам, що час розмов закінчився. Шкода, слухати не було кому - Макс Гадюкін

Блогер, головний редактор "Петро і Мазепа", прокоментував ситуацію з вибухами в Білгороді.

Говорили росіянам, що війна прийде до їхнього дому. Ті мовчали. Клеїли на машини наклейку з Z, вихвалялися.

Говорили росіянам, що приліт ракети – неприємна штука. А ті сміялися. І далі бомбили Харків, були впевнені: за це нічого не буде.

Чому я так вважаю? Інакше не бомбили б, там боягузи.

А ми говорили російською, що час розмов закінчився. Шкода, слухати не було кому. Тому Бєлгород почав чути не лише відльоти, а й прильоти.

Після першого бавовни – так, ніжне поплескування – місцеві закупорили дороги. Сміливо.

Тепер вони посеред ночі лізуть на вокзал. У місті грає Бах.

Росіяни вважають, комусь потрібні за межами рідних країв. А ось я так не вважаю. Так, не геній. Але й не дегенерат із Білгорода.

Адже все просто. Любиш кататися – люби та саночки возити.

Любиш знищувати Харків? Оглянься. Харків відбудують, а кожен приліт за твоєю батьківщиною залишиться назавжди.

Твій експорт став імпортом.

Твої подарунки були помічені. Якщо у вас це норма — окей, лови свій.

Слухати треба було раніше. Ми ж багато разів говорили російською, що ця війна не в їхніх інтересах. Ті вирішили інакше. Поставили все на червоне, не знаючи: у цей момент вони програли. Ще до першого розіграшу.

Вони знали, що поряд стоять "Іскандери". І не зробили нічого, щоб ті заткнулися.

Те, що людина погодилася стати співучасником злочинів – півбіди. Х*єново, що це було лише питання ціни. Мовляв, якби знали, що українці встоять і дадуть відповідь, то не лізли б.

Незнання ціни на вторгнення не позбавляє вас від вини за нього. Білгород приречений. Смачного.

Нехай хоч ціну дізнаються – вистачить найпростіших питань. Чим безпека міста, "Іскандер"? Скільки світ? Чи є розстрочка на будівництво нового будинку замість розбитого?

Мовчить "Іскандер". Скоро його порвуть прицільним ударом, усе життя обірветься.

А місцеві виживуть, крім найнещасливіших. Запитуватимуть: нас за що? Ми що, стріляли? Так, стріляли. Своєю вбивчою байдужістю, собі ж у коліно.

Що ж, тепер їм доведеться мовчати. Чого ж тікають?

Адже війна йде за ними.