1 вересня у Харкові тисне тиша — жодного школяра, жодної вцілілої школи - Анна Гін

Ніколи ще, за все моє життя (а я живу довго), не було в Харкові такого першого вересня.

Навіть у ковідні роки зі шкільних динаміків по всій Салтівці гриміло заїжджене "вычитать и умножать, малышей не обижать".

З ранку в місті завжди були затори, і ми, ті що відмучилися (в сенсі батьки дорослих дітей) неодмінно на них сварилися.

Ніхто не призначав ділових зустрічей у місті, бо всі літні майданчики від бюджетних піцерій до дорогих ресторанів були забиті.

Повсюди носилися і верещали беззубі першокласники з новенькими ранцями, ходили красуні-старшокласниці на високих підборах, гуляли ошатні батьки, бабусі, дідусі, вчителі з величезними оберемками хризантем, і музика з кожної праски. Таким був цей день.

Сьогодні у Харкові сірий, осінній ранок. Сьогодні особливо гостро відчувається морок. Тиснуть тиша і напівпорожні салтівські вулиці.

Жодного школяра в випрасуваному піджачку, жодної сивої вчительки з букетом, жодної вцілілої школи.

У моєму мікрорайоні їх чотири. Одна зруйнована до статусу "не підлягає відновленню", інші побиті уламками, без вікон. Без життя.

Сьогодні діти моїх друзів підуть до шкіл Вільнюса, Познані, Кардіффа.

Тисячі маленьких харків’ян сядуть за парти у Берліні, Відні, Будапешті. У Празі, Дубліні, Стокгольмі. У Кракові, Афінах, Осло.

Дітлахів, куди б не занесла вас ця війна, пам’ятайте – ви українці. А отже, сильні, яскраві, вільні. У вас все вийде. Знайти друзів, опанувати мову, бути успішними і навіть найкращими.

Наважуйтеся. А ми тут усіх переможемо. І все відбудуємо.

Обіймаємо. Ваші дорослі.