Ми маємо дивитися на Європу без рожевих окулярів. Нам є чому повчитися одне в одного - Ілля Кенігштейн

Бізнес-експерт Ілля Кенігштейн порівняв умови ведення бізнесу та життя в Україні та Європі

Україна та Європа. На істину не претендую, висловлюю власну думку. Думку остаточно сформував після того, як убив 2 місяці на відкриття рахунку компанії у польському банку.

Україна. Дія – прекрасна. Банківські сервіси Монобанку та Привату — ТОП зручності та наповненості. Інтернет — швидше та дешевше. Уклон — надійніший за Uber, і працює під час війни. Цифрові послуги, служби доставлення – оперативніше. Там, де адміністративні послуги надаються з ІТ-підходом, — все ОК. ФОП реально зареєструвати за 1 день, рахунок у банку відкрити за 1 годину, закордонний паспорт (до війни) отримати за три дні. Графік поїздів дотримується. Смачну каву можна знайти навіть на заправці, а поріг входу до гарного ресторану в рази нижче. Кінотеатри, особливо якщо це Планета Кіно, — вище похвал. Creative States — найкраща мережа бізнес-просторів (я об’єктивно). І так далі.

Європа. Для отримання паспорта або будь-якого документа треба обійти десять інстанцій. Замовити онлайн-довідку часто просто неможливо — а довідок в Європі потрібно багато. Посилки йдуть ДОВГО — так, Нової Пошти там немає. Поїзди їздять лише зрозумілим для них графіком. Запис до лікаря – від тижня до місяця. Відкрити рахунок у банку — у найкращому разі 3 дні, зазвичай — від тижня. Це приватний. Корпоративний – вище написав.

Хочеш влаштувати дитину до дитячого садка — обійди всі кабінети місцевої управи. Все зарегульовано на смерть. Життя контролюється банками. А там, де банки не контролюють, контролює держава. З побутом також не все просто. У суботу та неділю — шабат шалом, усі магазини закриті. Знайти у вихідні відкритий супермаркет у величезному місті – квест. Смачну каву або гарну їжу можна знайти, але потрібно постаратися, якщо ти не живеш у Франції та Італії. Багато бюрократії. Часто вона не потрібна і давно застаріла. Принцип "не ламай те, що не зламано" зберігає застарілі процедури протягом десятиліть. Тобто загалом те, що у нас на поверхні, там або відсутній, або закрите, або є, але за дуже великі гроші.

Усі українські бізнес-сервіси чи рішення збудовані підприємцями. Наш бізнес щодня виявляє чудеса креативу та адаптивності. Чому. Тому, що в нас, окрім комфорту клієнта, треба думати про те, як уникнути впливу неадекватної державної системи. Створення бізнесу в Україні – гра на найвищому рівні складності. Його успіх завжди всупереч, а не завдяки. Спочатку заважає держава в особі дозвільних, потім ще раз держава в особі фіскальних органів, потім ще раз держава в особі корупції і лише потім, далеко потім починається конкуренція.

У результаті, щоб нашому підприємцю вижити, йому необхідно ставити темп і в сервісі та в бізнес-моделях. А в Європі – ні. Там у цьому сенсі можна не паритися.

Але є нюанс. Все прекрасне з перерахованого переважно доступне в Україні вузькому прошарку середнього класу. А якщо потрібен доступ до якісного лікування складних хвороб чи чесного правосуддя — коло звужується до малого. У Європі схожий рівень життя доступний переважної більшості.

Чому це так. Чому середній українець заробляє менше. Чому мешкає на 15 років менше. Чому ми не маємо глобальних технологічних компаній, хоча є люди та ідеї для власних Ubisoft/Boston Robotics.

Тому, що є базові речі, які формуються лише на рівні інституцій. І цінностей суспільства. Де замало просто таланту підприємця. Де все визначає середній рівень у країні. Якість держуправління, освіти, громадську активність.

Тут ми програємо. Тому, що мислити стратегічно все ще не вміємо і вчитися поки що не дуже готові. Тому, що планувати довше ніж на 6 місяців складно, коли група чиновників може тричі на рік змінювати правила гри.

Щоб у країні існувала ефективна медицина, якісна поліція та чесний суд мало одного таланту. Потрібна колективна дисципліна. Яка відтворює діючі інституції з десятиліття до десятиліття. Як газон у Великій Британії. Для того, щоб він був ідеальним, його потрібно регулярно стригти 100 років поспіль.

Європейська бюрократія дратує. Але там немає рейдерських захоплень бізнесу за допомогою фіктивного рішення суду/чорного нотаріуса. Якщо людина захворіє на рак у Німеччині, вона не збиратиме грошей по знайомим. Система медичного та соціального страхування допоможе. У Польщі ви не боятиметеся, що ваш стартап відіжме районний прокурор. І так далі.

Головне відкриття цих 6+ місяців – ми маємо дивитися на Європу без рожевих окулярів. І на себе також. Україна прекрасна своєю адаптивністю, Європа є фундаментальністю. Ми можемо навчити їх наше вміння ламати застарілі бар’єри. Вони нас — уміння терпляче вибудовувати інституції. Які захищають суспільство від ідіотів.

Говорити, що тут краще чи краще — неправильно. Скрізь по-різному. Але однозначно, нам є чому повчитися одне в одного.