"Мачо" здувся під ударами українських Хаймарсів і тепер йому треба хоча б вижити - Андрій Зубов

Колись був розворот Примакова над Атлантикою. Він став символом незалежної від Заходу політики нової Росії. Ця "незалежність" крок за кроком призвела до Мюнхенської промови Путіна, війни в Грузії, анексії Криму, війни без правил у Сирії і, до страшної за масштабами гуманітарної катастрофи, війни в Україні.

І ось тепер – розворот Лаврова на Балі. Посланець Путіна їхав на зустріч G20 із надією на переговори про долю України за спиною України. Сама ця надія є явним свідченням того, що справи в агресора йдуть дуже погано. "Мачо" здувся під ударами українських Хаймерсів, і тепер йому треба хоча б вижити. Але з переговорами нічого не вийшло. Захід твердо дотримується принципу — нічого про Україну без України. Розмов із Лавровим "на полях" саміту всі уникали. Тільки з Сі вдалося поговорити до душі, та й то не в радість. Голова Сі майже напевно повідомив Лаврову у своїй грубувато ввічливій мужицько-китайській манері, що він не очікував, що шеф Лаврова міг так переоцінити свої сили. "Не знаючи броду не сунься у воду" — сказав би він російську приказку, якби знав. І роздратований Лавров, не чекаючи підписання підсумкового документа, полетів з Балі додому.

І одразу сотня російських ракет вдарила по містах України, несучи мирним громадянам смерть, каліцтва, холод, голод, пітьму… У величезних містах України існування стало нестерпним чи дуже важким. Третина населення країни – біженці. І вчорашній жорстокий удар був новим злочином проти мирного населення. Саме злочином, оскільки сучасні закони війни вимагають від воюючих сторін максимально зберігати життя та майно нон-комбатантів. Мститися мирним обивателям противника за невдачі на фронті — по-перше, злочинно, а, по-друге, зовсім ганебно, "не по-пацански" — висловлюючись сучасною собачою кремлівською мовою. Так мстити можуть лише покидьки суспільства, яким невідома як лицарська, а й проста людська моральність.

"Петля Лаврова" затягується не на шиї України, а на шиї його шефа. Путінській Росії позаріз зараз потрібно припинити війну не втративши до кінця лице. Пам’ятаєте, через це колись був дуже стурбований президент Макрон? Але хто вестиме переговори з відв’язаними негідниками, які свідомо прирікають на страждання та смерть у заморожених містах України тисячі немовлят, людей похилого віку, тяжко хворих і виганяють на чужину мільйони? Хто вестиме переговори з тими, хто на прославлення другом Путіна безсудного і вкрай жорстокого вбивства російськими громадянами іншого російського громадянина, мовою Пєскова, оголошують — що не бачать у цьому жодної проблеми?

Іноді запитують, що в сучасній дипломатії вважається червоною лінією — саме це й вважається. Ситуація, коли будь-які переговори стають абсолютно безглуздими через те, що контрагент втрачає людську природу і стає нелюдю. Будь-які домовленості з таким не стоять і клаптика паперу, бо про що б не домовившись, нелюд лише шукатиме зручного моменту, щоб обрушити кувалду на голову того, хто підписав з ним угоду.

Коли стало відомо про "остаточне рішення" Гітлером єврейського питання, світ зрозумів, що з нацистами нема про що домовлятися, їхній режим підлягає повному і тотальному знищенню. Домовлятися треба з тими німцями, які виступили проти цього режиму, яким можна довірити відновлення післявоєнної Німеччини. До цього рішення світ прийшов не відразу, але твердо. І саме ці принципи було сформульовано членами антигітлерівської коаліції у Тегерані.

Кремлівський режим швидко здійснив цей шлях, і фіаско Лаврова на зустрічі на Балі тому свідчення. Кожен новий акт злочинної жорстокості кремлівських агресорів все більше переконує Захід у вірності слів президента Зеленського, що переговори з Росією в принципі можливі, але тільки після того, як зникне Путін та його найближче оточення, яке захоплюється помстою над українськими старими та немовлятами та розміжченими без вироку суду головами російських громадян. За такими двері у договороспроможне суспільство зачинилися назавжди, що й показав балійський саміт.

Російська еліта, якій вже давно набридла путінська агресія і не дають мирно спати та смачно їсти її наслідки, має ясно зрозуміти — переговорів із Путіним, Лавровим, Кадировим, Пригожиним та подібними людьми не буде ніколи. Їх, як чорний накип з бульйону, треба зняти якнайшвидше. Тільки тоді можливе припинення війни та переговори, рятівні для Росії набагато більшою мірою, ніж для України. Альтернатива проста — чи з Путіним на чолі до повної та беззастережної капітуляції, і, відповідно, до втрати всього, чи без Путіна — до конструктивних переговорів та збереження себе.

Важливо не так те, що російська армія нині зазнає поразки за поразкою від армії української, важливо інше — політичне керівництво Росії перейшло межу, що відокремлює ворога від чудовиська. З ворогами переговори можливі. З чудовиськами — лише повне знищення.

Такими є підсумки російської участі у зустрічі на райському острові Балі.