"Перше пряме влучання по фабриці було 3 березня" - інтерв’ю з співзасновником компанії "Папа Карло"

Компанії "Папа Карло" не пощастило з сусідами. Російська навала зупинила виробництво, адже вибухи навколо фабрики залунали з перших годин вторгнення. Якими були перші дні війни та як наразі живе підприємство, Бізнес-Телеграфу розповів співзасновник компанії Дмитро Штеренберг.

Що відбувалось на фабриці 24 лютого 2022 року?

Наше підприємство, фабрика дверей "Папа Карло", базувалось у Дергачах Харківської області. Свою діяльність ми розпочали ще у 1995 році, це був звичайний столярний цех з невеличкими майстернями. Але вже у 2008 році вийшли на фабричний рівень з автоматизованими лініями виробництва.

Оскільки фабрика розміщена за 25 км від кордону з Росією, жахіття війни ми відчули уже з перших годин, коли почалися щільні обстріли і вибухи. Перше пряме влучання по фабриці було 3 березня. Тоді згоріло одразу два цехи і офіс. А потім впродовж ще півроку чи не щотижня до нас щось прилітало. Через незліченні обстріли ми не могли вивезти навіть вціліле.

Чи підрахували суму збитків?

Підприємство зазнало величезної шкоди. Остаточні підрахунки ще не проведені, але за попередніми оцінками, збитки складають кілька мільйонів доларів. Лише знищеного обладнання було майже на 3 млн доларів. А ще приміщення, електричні підстанції, усі комунікаціі… Зруйновано чи не 80% від. Із 12 будівель 9 зруйнованих, 8 з яких були промисловими спорудами. Із майже 100 верстатів вцілілих залишилося не більше 20. Тобто по суті з Дергачів і перевозити уже не було що.

Коли прийняли рішення щодо релокаціі?

Кінцеве рішення було прийняте всередині літа 2022 року, коли зрозуміли, що війна швидко не закінчиться. Оскільки останній робочий день підприємства був 23 лютого, було розуміння того, що якщо ми найближчим часом не зʼявимося на ринку, шанси відновитися в подальшому будуть мінімальними. Раніше ми входили у десятку найпотужніших фабрик України з виготовлення міжкімнатних дверей. Пʼять із цієї десятки — наші прямі конкуренти, при цьому жодна з цих фабрик не постраждала, окрім нашої.

Хто допоміг із переїздом?

Я зареєструвався на сайті Мінекономіки і заповнив заявку для програми допомоги з релокації, з урахуванням усіх наших потреб, зокрема, вказав необхідні комунікації, площу, а також перелік областей, що нас цікавили. Ми орієнтовались на західну Україну – Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Чернівецьку, Тернопільську, Хмельницьку та Волинську області. Оглянули різні обʼєкти, Приміщення у Калуші виявилося найбільше підлаштоване під наші потреби: нам необхідне було приміщення не менше ніж 6 000 кв. м. Це той мінімум, що був необхідний, в інакшому випадку ми просто б не помістилися. Для розуміння, у Дергачах ми займали площу 23 000 кв. м. Окрім цього, там були підготовлені комунікації: освітлення, опалення, тобто усе, що потрібно для нашого виробництва. Звісно були і певні недоліки, але проаналізувавши, ми прийшли до того, що це найбільш наповнений обʼєкт і він нам підходить. Окрім цього, немаловажний фактор, що місцева влада віднеслися до нас з великим розумінням і з першого дня нашого перебування в місті склалися нормальні відносини. З початку вересня 2022 року ми почали облаштовувати приміщення: поставили кілька перегородок, подекуди додали опалення й освітлення, і через півроку стартували.

Як ви вирішили питання із обладнанням?

Обладнання довелося купувати нове. Із чотирьох десятків верстатів, що наразі працюють, зі старого виробництва ми змогли вивезти лише три одиниці. Все інше замовляли в Італії, Іспанії, Туреччині, Польщі. Інвестиції у розгортання виробництва в Калуші склали понад 2 млн євро. На розвиток підприємства у Дергачах за весь час ми витратили у 4-5 разів більше, постійно оновлювали обладнання і споруди.

Ми розуміли, що у Калуші ми не зможемо виробляти такий обʼєм, який вироблявся у Дергачах, тому компанія прийняла рішення оптимізувати виробничі процеси та зосередитися на тих продуктах, які мають найбільший попит. Ми відмовилися від дороговартісних колекцій дверей преміум-класу, натомість сфокусувалися на продукції середнього цінового сегменту, через що деяке вціліле обладнання виявилося непотрібним.

Наскільки складно було знайти персонал?

Наразі на виробництві працює 93 людини. Для порівняння, у Дергачах було задіяно понад 350 працівників. Пʼять десятків працівників були перевезені із Харківщини, оскільки робота на спеціалізованих верстатах передбачає навчання чи не півроку. Решту працівників ми набрали з місцевої громади та ВПО.

Шукати людей я розпочав наприкінці 2022 року, бо на початок 2023 був запланований початок роботи. І це стало викликом, бо за два місяці мені вдалося знайти лише десяток кандидатів. Процес пошуку ускладнився через достатньо високі вимоги до кандидатів. Хтось відмовлявся, розуміючи фізичну складність та інтенсивний робочий графік. І лише після того як працівники почали отримувати заробітну плату, запрацювало "сарафанне радіо" і люди уже свідомо розуміючи, вимоги та умови роботи, почали самостійно звертатися, щоб влаштуватися на роботу.

Як змінився обʼєм виробленої продукції на новому виробництві?

До війни наше підприємство у Дергачах виготовляло в середньому до 8 000 дверей щомісяця. Влітку, у будівельний сезон, кількість зростала ще. 40% продукції від загального обʼєму ми експортували. Виробництво, яке ми зосередили в Калуші, передбачає виготовлення до 5 000 дверей, однак на сьогодні ми обʼєктивно ще не вийшли на ці обʼєми, плануємо досягти цього показника до кінця року.

Оскільки український ринок дуже скоротився і ми розуміли, що розраховувати лише на внутрішні продажі не варто, напередодні релокаціі ми провели перемовини з усіма нашими іноземними партнерами, і більшість з них підтвердили свої наміри співпрацювати з нами і надалі. Однак по факту, на жаль, виявилося дещо інакше, тому ми завантажені не на повну потужність. Зараз ми експортуємо близько 70% продукції, проте у кількісному виразі це значно менше в порівнянні з тим, що було до війни.

А що за проблема з експортом?

Раніше наш бізнес успішно працював з відтермінування платежів. За такою схемою працює увесь світ багато-багато років, ніхто не платить одразу. У кращому випадку гроші надходили за кілька днів після отримання товарів, у гіршому – через кілька місяців. Ми приймали такі умови, оскільки у нас було достатній обіг грошей. Але коли ми розпочали виробництво і знадобилися значні інвестиції, ситуація змінилася. Наразі у нас недостатньо обігових коштів, щоб працювати в кредит. Це призвело до того, що частина наших бізнес-партнерів відмовилися з нами співпрацювати, оскільки бояться вкладати кошти наперед через нестабільну ситуацію в Україні. Інші партнери перейшли до співпраці з іншими виробниками, не обовʼязково українськими, турками, поляками…

В результаті ми втратили приблизно половину своїх партнерів.

Коли ви взагалі почали експортувати двері?

Ринок США ми почали опановувати ще у 2010 році, коли усвідомили, що український має обмеження: кількість виробників з року в рік зростає, якість товарів підвищується, а вартість в усіх майже однакова. З цією усвідомленою проблемою, ми вирішили зосередитися на зовнішньому ринку з метою досягти балансу в 50/50 між внутрішнім ринком та експортом. У 2021 році нам вдалося відправити 40% нашої продукції за кордон. І я переконаний, що у 2022 році ми б змогли досягти 50% і підтримували цей рівень, оскільки з економічної точки зору це оптимальна стратегія роботи для будь-якого підприємства.

Наскільки просто працювати на ринку Євросоюзу?

Європейський ринок уже дуже давно поділений між власними виробниками. Десяток років тому у нас виникла ідея розширити бізнес і відкрити філіал в Польщі. Уже тоді час європейські країни демонстрували обережність до українських виробників. За місяць свого перебування у Польщі і після спілкування з різними компаніями я зрозумів, що Європа нам у великих обсягах навіть не світить, оскільки там захищають своїх виробників. Все ж невеликі партії дверей нам вдалося експортувати в Румунію, Німеччину, Іспанію, Литву, Естонію, Бельгію, Чехію, хоч контракти були в основному разовими. Лише з компаніями з Чехії та Румунії нам вдалося підтримувати постійну співпрацю.

Наше основне завдання на сьогодні – це повноцінно повернутися на внутрішній ринок України та відновити канали експорту, нехай не в тих обсягах, які були до війни.