Анжела Запорожець: львів'яни вимагали запустити роботу No Taboo

Анжело, ви розвиваєте мережу секс-шопів No Taboo ще з 2000-х. Як з того часу змінився підхід до бізнесу? Що в ньому скоригувала війна?

На початку бізнесу основні чеки нам забезпечували чоловіки, які купували БАДи для підтримання ерекції, щоб наприкінці важкого трудового дня мати вдома із дружиною гарні стосунки. Це не давало нам того обсягу виторгів, щоб бізнес виживав. Не вистачало на оренду магазинів і зарплату працівникам.

Ми почали дізнаватися, чому чоловіки цікавляться тільки цим? Чому інші товари – для сім'ї, для підтримки стосунків між жінкою й чоловіком, які допомагають досягти одночасного оргазму, – не мають такого попиту?

Тож я почала говорити з чоловіками, які заходили до наших магазинів. Але щоб поставити правильно запитання, щоб людина не обурилась і відповіла, потрібно було продумати скрипт. Спочатку були сутички з клієнтами: чоловіки не хотіли відповідати на питання, чому відвідують наші магазини, чому запевняють, що в них в сексі все нормально, але не урізноманітнюють своє інтимне життя.

Як довго ви "привчали" клієнтів до незручних запитань?

За рік-півтора я напрацювала цей скрипт. Людина за 5-7 хвилин бесіди починала говорити про себе правду, не обмежувалась фразою "у мене все нормально". Тоді я питала, чи так само нормально в його дружини? Так я побачила, що люди нічого не знають про сучасну сексологію. А на той момент вона вже займалася проблемами, як прожити подружжю у довгому шлюбі. Ми ж хочемо жити разом 20-30 років, нам вигідно не розлучатися, бо спільні діти, фінанси. А як тоді підтримувати інтимне життя на рівні? Може, не на такому активному, як в молодості, коли зашкалює, але на нормальному. У всьому світі це вивчається й впливає на виробництво корисних товарів, що дарують жінці оргазми, коли чоловік чомусь не може їх забезпечити. Секс-товари рятують й у ситуаціях, коли чоловікам потрібен регулярний секс, а жінка не може або не хоче – заважає стан здоров'я або вік. Це розв'язує проблему зрад і розлучень.

Насправді пари хочуть жити довго й радісно, мріють і жадають нормального сексу, здорового інтимного життя. Але часто не можуть впоратися із проблемами, які цьому заважають, бо не мають потрібної інформації.

Яка ваша місія зараз?

17 років тому ми почали багато розмовляти з людьми з погляду сексології. Це не точка зору продавця або засновника компанії, який хоче більше продати. Ми цікавилися, що насправді потрібно нашим людям. У 20-літніх одні проблеми й запити, у 30-річних – інші, у 40-річних взагалі криза середнього віку. Їм здається, що вони в житті ще нічого не спробували. І ми завжди пропонували прожити це зі своєю коханою половинкою, а не скакати в гречку з умовною "Свєткою-Танькою" із сусіднього під'їзду. І це спрацювало.

Так ми виробили позицію, що продаємо товари, які роблять людей щасливішими, дають їм змогу відчувати себе реалізованими у сімейному, сексуальному житті. Щоб клієнти не вживали якихось штампів: "Та в мене дружина нічим не цікавиться, я один такий сексуальний". А нумо запитаємо в неї. Може, вона всім цікавиться, але не задоволена, бо турботи, діти, робота, зайва вага, з якою треба боротися, або гормони. Жінка багато чого переживає, а ви кажете, що вона не цікавиться. І це примирювало сторони.

Зараз у наших секс-шопах ми вчимо людей розмовляти одне з одним на інтимні теми. І нам би навчити цього рідних між собою людей. Тих, хто народжує разом. Щоб пара вміла відверто й щиро розмовляти про секс – така наша місія.

А колись вона була: "по оргазму в кожен дім":). Потім ми зрозуміли, що це дещо примітивно. Домівок, де є оргазми, багато, проте ніхто ж не рахує, хто їх отримує – один чи обидва. Тож ми вирішили, що будемо навчати людей спілкуватися про це. В результаті люди зможуть передати свої знання дітям. Це буде дуже корисно наступному поколінню, нашим нащадкам. Коли доросла людина може змістовно й спокійно відповідати на гарячі питання підлітків.

Війна змінила вашу концепцію?

Вона дала нам вимушений досвід роботи з клієнтами в Європі. На початку війни ми переїхали до Іспанії. І щоб там виживати, я відкрила два секс-шопи. Ось там і розбився мій стереотип про розвинуту й сексуально розкуту Європу.

Інші споживачі?

В Україні – ні. В Іспанії люди виявилися неосвіченими в питаннях сексуальної культури. І молоді, і тим, кому за 40, її бракує. Завдяки 17-річній роботі моїх секс-шопів, яких багато по Україні, завдяки роботі блогерів, які ці теми порушують, українці досить освічені в сексі. Чоловіки більше цікавляться жінками, їхнім задоволенням.

А в Іспанії такого зовсім немає! Тут в наших секс-шопах не працює скрипт продажів. Навіть 10-15 хвилин розмови не виходить, бо всі кудись поспішають. Люди не навчені розмовляти про це. Персонал не хоче спілкуватися з клієнтами: їм би відсидіти зміну й нічого не робити. Українські ж продавці, що мають удвічі меншу зарплату, ніж у Європі, працюють в 10 разів краще! На ентузіазмі, з посмішкою! Ми їм сказали: ви сексологи, ви психологи, ви людям допомагаєте – і вони дійсно допомагають. А тут інакше.

Чим ви пояснюєте різницю?

Тут люди один одному не цікаві. Та сама ситуація в парах. У них більше розмов про те, які вони класні в сексі. А як до діла, то хлопці не купують дівчатам навіть звичайні подарунки, не те що для сексу. І це стосується різних країн. До Іспанії з Європи приїжджають німці, французи. Нам навіювали, що французи – такі коханці! Нісенітниця: потреби європейців дуже примітивні. Тож найкращі чеки в Іспанії – від українців, бо вони навчені, бажають різноманіття собі й партнеру. А я тішуся, що частково це завдяки моїй роботі в Україні. У суперечках про українську націю я поставила велику жирну крапку: ми – найкращі!

Що може сказати Анжела Запорожець про No Taboo в Іспанії: в умовному Мадриді технічно легше починати бізнес, ніж в Києві?

У сто разів важче. Не тільки тому, що ми дуже рано почали відкриватися, вже у квітні від початку війни. Це було рано і для моєї психіки, і для психіки іспанців. Вони були дуже стривожені, здивовані. Чому ми відкриваємо секс-шоп, а не йдемо працювати в Червоний Хрест? Нащо воно нам треба, коли в країні війна? Тому не хотіли реєструвати бізнес. Вважали, що ми будемо банкрутами. Мовляв, в Україні все погано, тут буде те саме, якщо не складеться бізнес. Партнери вмовляли нас не починати тут бізнес, буцімто в Україні все випадково склалося. І не рипайтесь в Європу, нікому ваш сервіс не потрібен: тут люди знають, що їм треба: взяли товар і вийшли. І тільки за 4 місяці вони визнали, що були неправі. Роботою наших магазинів в Іспанії задоволені покупці, партнери і менеджери, які пропонують свої товари на продаж.

Те, що ми відкрилися в Іспанії, було дуже корисним і нам, і іспанцям. Вони з великою зацікавленістю спостерігали за нами — що ми не сидимо, а працюємо, як ми працюємо, як ми поводимося. До нас приходили поспілкуватися і журналісти, і поліціянти, і навіть конкуренти, на чию територію ми прийшли. Я рада, що ми достойно представляємо українців як працелюбних, освічених і щирих людей.

І не тільки Іспанія знає No Taboo — вся Європа знає що відбувалося з No Taboo з перших днів війни, усі спостерігають як наш бізнес "виживає" в такий час, що ми робимо, щоб втриматись. Багато європейських і американських компаній допомогли нам втриматись, і наша задача — працювати, віддавати борги, виправдати кредит довіри.

Відкривати бізнес було дорого?

Було дуже важко, попри тему війни та українців. Більше треба було грошей заплатити, щоб укласти угоду оренди. Вимагали внести плату за оренду за пів року. Декого зі знайомих просили внести аванс за 8 місяців або 12. І так все тягнулося, жах. Кожне рішення, дозвіл надавали півроку-рік. Навіть коли ми отримували податковий номер, мені сказали чекати, поки він прийде, від місяця до шести. Оренда вже "крапає", а працювати не могли без цього номера. Бюрократична Європа має свої плюси, але за швидкість оформлення бізнесу – великі мінуси.

Повернімося в Україну. Розкажіть, як мережа інтим-бутиків No Taboo відчула війну? Що ви втратили?

У нас були багато цілодобових магазинів. Й о п’ятій ранку телефонували продавці: "Анжело Олександрівно, бомблять, що робити?!" Я відповідала: зачиняйте магазин і тікайте. А куди — не могла їм сказати.

Ми не працювали, бо всі виїхали з Києва. Ми просто були на зв'язку й виплачувати працівникам гроші. Ми вже не рахували, скільки людина заробила, віддавали, скільки могли, приблизно. І вони дякували, що є хоч на бензин, аби виїхати.

А потім згорів наш офіс і склад у Києві. Це було 3 березня. Просто жах. Ніхто не думав, що ми вже будемо працювати. Ніхто не хотів. І персоналу не було, і людей у Києві. А якщо й були, то займалися своїми справами.

Коли відновили роботу?

Першим подав голос Львів. У квітні наші працівники у Львові запитали, чому ми не працюємо? Адже ресторани переповнені, люди гуляють, відпочивають. Це був для мене перший сюр. Я казала: "Так не можна! Ну які секс-шопи, коли війна? Кому вони потрібні?" А мені відповіли: "Ви не розумієте. Хлопці стоять у чергах під нашими магазинами й просять мастурбатори, бо жінки поїхали". Це був початок квітня. А вже наприкінці місяця в нас не залишилось жодного мастурбатора. Ми не були готові до цього, адже товари ще пів року не йшли в Україну. Ніхто не знав, що буде з митним складом. Згорить, не згорить.

Як розв’язували питання доставки товару, вимкнень світла?

Справді, дуже напружували проблеми логістики, відключень. Як і в усіх бізнесів в Україні. Ми купуємо якісні товари в Європі та Китаї. Та з початком повномасштабного вторгнення європейські постачальники з острахом дивились на поставки в Україну. Просили 100% передплати за товар, неохоче його нам продавали. Але ми встояли. Запалювали свічки в магазинах і торгували. Я їздила всією Європою, просила товар з відстроченням оплати, щоб ми розраховувалися з партнерами після продажу їхньої продукції. Якби нам не пішли назустріч, то з нашої мережі магазинів не залишилось би і 40%.

Складно було магазинам у Харкові, Краматорську, Запоріжжі, Чернігові. Краматорськ досі не працює.

Всі магазини вже відновили роботу?

Проблемними були кілька перших місяців війни. Зараз мережа інтим-бутиків No Taboo поновила роботу й майже всі магазини працюють.

Отже, ви повністю відновили бізнес в Україні.

Так. Один магазин тільки не вижив.

Скільки у вас магазинів?

Якщо з франшизою порахувати, то 45. Деякі релоковані. У Києві МАФи прибирають, то ми шукаємо локації для переїзду.

Куди релокували бізнес?

Влітку минулого року було дуже важко, тому довелось вивозити все з Києва до Львова. Серверна згоріла, дані втрачені, і ми до кінця літа намагалися все порахувати. Не встигли. Нам повернули оплату оренди. А щоб платити і не порушувати контракти, ми мали перевезти товари знову до Києва. Знову переїзди, знову ревізії, розширювали штат ревізорів, щоб швидше все зробити.

Які проблеми найскладніше було долати?

Дуже великі проблеми були з продавцями, які вимушено йшли на роботу й морально були не готові працювати. Адже ми даруємо щастя та радість, а у продавчині мокрі очі від війни. У кожної людини тоді були проблеми, і ми, як керівники компанії, годинами, днями, тижнями сиділи на телефонах і працювали психологами для своєї команди. Пояснювали, що все розуміємо, але за що ти купиш своїй родині ліки, якщо не зароблятимеш? За що житимеш? Звичайно, частина штату оновилась і виникла потреба навчати їх з нуля. Проте вони відкриті, вмотивовані й бажають покупцям "приємних оргазмів". Людям це важливо і приємно.

Кількість відвідувачів сильно впала?

Намагаємось розв'язати проблему низького трафіку. Зараз кількість покупців знизилась утричі, ніж була до вторгнення, бо й рівень життя впав, й інші потреби в людей вийшли на перший план.

А хто наразі ваш клієнт?

Нас рятують військові, які все хочуть. Вони з таким апетитом з фронту повертаються – нам би такий в тилу. Є попит серед чоловіків, які залишилися самі, а їхні дружини виїхали. Щоб не розлучатися, вони стали уважнішими до себе, заходять до нас.

А що саме має попит? Як змінився асортимент товару? Що замовляють?

Іграшки – це номер один, і жіночі, і чоловічі. Це велика група товарів, вони різні. Жіночі вібратори теж дуже популярні. Можна сказати, що запит на них майже зрівнявся з чоловічими мастурбаторами. Різниця лише в тому, що раніше чоловіки купували їх жінкам. Це ми привчили. 17 років тому чоловіки й не думали таке купувати, а зараз їх не зупинити.

То в No Taboo основний клієнт – це жінка чи чоловік?

Важко зараз сказати, але наближаємось до того, що 40-45% наших споживачів – це жінки. Нам потрібно було 7 років говорити із жінками, спонукати їх звертати на себе увагу, пояснювати, що секс – це прекрасно, чому б не купити для нього щось цікаве? Ми буквально "затягували" до наших магазинів, показували товари, розказували для чого той чи інший секс-девайс.

Перейдемо до теми No Taboo податки. У липні голова фінансового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев звинуватив компанію у приховуванні від оподаткування виторгу у 230 тисяч доларів щомісяця. Звідки взялась ця цифра?

Насправді ми не розуміємо, як податківці "склали" цю цифру. Тим більше, з чого взагалі зробили такий висновок. Всі співробітники, а це 150 людей, у нас офіційно оформлені, і ми регулярно сплачуємо податки.

Я думаю, що інспектори податкової склали акти, що у No Taboo нічого немає і продавці офіційно не оформлені, тому що ми не надавали ніяких документів. Іншими словами – перешкоджали перевірці. Ми самі у цьому винні. Може, на підставі цих актів і виникла така сума, а вже після проводилася поглиблена перевірка.

Але я вдячна Данилу Гетманцеву за увагу до цієї ситуації, за розголос, бо перевірка після цього увійшла в нормальне русло.

Чим врешті завершився цей кейс для вас?

Ми успішно пройшли перевірку, були призначені незначні штрафи від 340 гривень до 1000 гривень за відсутність РРО (реєстраторів розрахункових операцій. – Авт.) із вимогою встановити їх до жовтня цього року. Тут все справедливо. Поки ми встановлювали власну базу даних, ми не помітили, що мораторій на перевірки закінчився. Виявилося що куплений рік тому "Кашалот" потребує нової ліцензії, а у нас ще багато чого по базі не дописано, не дороблено. Зате після приходу податкової всі працювали і вдень і вночі, всі процеси, як виявилось, можна прискорити.

В цілому перевірка була корисною, інакше ми би до жовтня не встигли. Висновки для себе про те, що податкової вже не треба боятися, а треба з нею співпрацювати, зроблені. РРО встановлювати треба усім. Куточки споживача повинні бути у порядку. Так що штрафи сплачені, і ми чекаємо на повторну перевірку.

Можете назвати дохід компанії та розмір сплачених податків?

У нашому бізнесі дуже легко вирахувати дохід по сплачених податках. Я б не хотіла цього робити з міркувань конкуренції. Але обіг нашої компанії видно в платіжній системі банку як на долоні. Не треба нічого вигадувати.

Можу сказати, що у серпні від No Taboo перераховано до бюджету країни понад 700 тис. гривень тільки за працівників. Тобто за рік компанія не тільки надасть робочі місця, а й сплатить за ці місця 7 800 000 гривень.

У вас є досвід роботи з податковою в Європі? Як вона там працює?

Так досвід є. Податкова в Європі, як і у всьому світі, завжди цікавиться, чи не сплачує хтось менше, ніж вона вважає. Але, крім підіймати податки, вона також бачить і дозволяє зменшувати податкове навантаження. Ці моменти вирішуються або в роботі, або у судах, але такий "діалог" між бізнесом і податковою вважається нормальною практикою, і ніхто не стресує.

В Україні, коли у кожного буде РРО, держава теж буде бачити і оберти бізнесу, і маржинальність, будуть змінюватись грошові ліміти, і, я впевнена, буде так, як і в Європі.

В Іспанії сплачуєте більше податків?

Так, більше. По-перше, тут все дорожче, зарплати вищі. А по-друге, багато платежів, яких в Україні немає.

Анжело, у вас діяв благодійний проєкт – No Taboo. Він безкоштовно надавав певні товари інвалідам 1-ї групи та зі знижкою 50% – для 2-ї. Тоді ви допомагали цим категоріям налагодити сексуальне життя. Чи є така підтримка наразі для військових, які повернулися з фронту з інвалідністю?

Так, проєкт діяв з 2006-го по 2015 рік. Ми відновили його роботу у 2023-му. Листуємось з військовими, консультуємо тих, кому психологічно важко звернутися напряму, визнати проблему.

З якими проблемами звертаються до вас військові?

Типове – ерекція є, коли не потрібно, а коли потрібно – відсутня. Дайте БАД. Надсилаємо – не працює. Відправляємо медичний препарат – немає ефекту. Тоді ясно, що це більше стресовий стан винен і потрібен хороший сексолог. Рекомендуємо. Але в половині випадків – це медичні причини, треба звертатися до лікарів, проктолога, андролога. Буває, пишуть, потім губляться, знову пишуть. Чекаємо. Це довга робота. Людині треба відчути, що вона не одна, що хтось реагує. Є випадки, коли військовий не може самостійно пересуватися й не хоче напружувати людей довкола. Він сидить вдома, не може самостійно розв’язати свої проблеми, соромиться покупок. Перекидає гроші онлайн і не хоче, щоб було відомо його ім’я. Є багато причин, чому їм комфортно написати саме листа. Частий запит – як задовольнити дружину, якщо я зараз не можу. Потім нерідко виявляється, що може, але треба було з нами порадитись. Для мене дуже важливо, що наші захисники, попри те, що постраждали, турбуються про своїх коханих і, що дуже важливо, хочуть жити не гірше, ніж до поранення. Ми будемо все для них робити!

Ви відновили роботу цього фонду саме через те, що є потреба таких громадян у підтримці?

Я впевнена, що потреба є. Навіть, якщо вони мовчатимуть. Я знаю, скільки проблем у здорових, молодих, і вони не знають, як це вирішити. Тим паче, якщо постраждало здоров'я або нервова система. Вони можуть мовчати, але ми знаємо, що напишуть, тож будемо якось спілкуватися. Якщо це наш профіль – сексологія, поради, товари безкоштовно. Якщо медичний аспект – будемо шукати лікарів, просити їх допомогти безкоштовно. Вони й самі погоджуються на це. Ті, з ким ми працюємо, грошей не візьмуть. Але самих військових треба підштовхувати. Вони всі відкладають ці проблеми на потім. Якщо довго не вирішувати це, то з’явиться хвороба.

Як ви бачите розвиток вашого бізнесу надалі? Він буде в Україні чи в Європі? Де ваш споживач?

Ми чекаємо, коли закінчиться війна, але споживачів в Україні не кидали. Ми спробували зробити цей бізнес в Європі. Це гарний досвід, але я не планую його надалі тут розвивати після війни. Чесно, почала його через те, що живу тут із сім’єю і треба її забезпечувати.

Я не бачу кращих перспектив для українців, ніж в Україні. Це факт. Я дуже егоїстична. Мені 43 роки, і я не планую придумувати собі нових проблем. І дуже хочу повернутися і вкладати кошти в Україну. За це нам подякують люди, яким ми дамо робочі місця, і ті, кого покупка зробить щасливішими. В Європі не скажуть дякую, а в рідній Україні – скажуть. Мої діти хочуть в Україну. Старший син, йому 17, мріє закохатися в україночку.