Точка неповернення, або Як Литва стала гробарем кремлівської "Імперії зла"

У ніч на 13 січня 1991 року в столиці Литовської РСР Вільнюсі відбулися криваві зіткнення, інспіровані кремлівською владою. Зламавши опір нечисленної, практично беззбройної охорони, спецпідрозділ "Альфа" КДБ СРСР захопив будівлю Вільнюського радіо і телебачення. А бійці зганьбленої вже за часів російсько-української війни 76-ї Псковської десантної дивізії разом із "альфівцями" взяли під контроль Будинок друку, телетрансляційний центр та приміщення ЦК Компартії республіки.

Було перервано пряму трансляцію на республіканському телебаченні. Дикторів, операторів та технічних працівників озброєні військові брутально вивели зі студій та апаратних, телекамери вимкнули. Під час штурму із застосуванням танків і БМП в місті загинуло 14 цивільних, отримали поранення приблизно 150 осіб; загинув й один офіцер "Альфи".

Спроба Кремля силою запобігти виходу Литви з СРСР прискорила крах радянської держави

Градус напруження між Москвою і Вільнюсом піднявся до максимуму у перші дні 1991 року. Виступ 7 січня голови Верховної Ради Литовської РСР Вітаутаса Ландсбергіса мобілізував прибічників незалежності по всій республіці. На захист демократії та свободи стали десятки тисяч людей, які попрямували до столиці, де вже розгорталися трагічні події. Люди збудували "живу стіну" поблизу будівлі парламенту (який називали "відновний" Сейм на пам’ять про парламент республіки до Другої світової війни) для захисту представників верховної влади республіки.

У відповідь радянські війська протягом 11—12 січня 1991 року захопили стратегічні об’єкти як у Вільнюсі, так і в інших містах — Каунасі, Паневежисі, Алітусі, Клайпеді. Після цього вже розгорнулися трагічні події в столиці.

Після кількарічного протистояння з націонал-демократичним рухом "Саюдіс" (в Україні діяв аналогічний – Рух за перебудову) московський уряд здійснив спробу придушити опозицію у Литві та запобігти остаточному виходу прибалтійської республіки зі складу СРСР. Спроба була невдалою: вона лише прискорила загальний крах радянської держави.

Влада відступила і поступово протягом 1991 року виводила військові контингенти з республіки. Кремлівське керівництво вдавало, що до подій у Вільнюсі не має жодного стосунку. З протестами проти військового втручання в ситуацію виступили США, країни Скандинавії та сусідні балтійські республіки СРСР.

Саме Литва стала локомотивом відцентрових процесів і першою республікою, яка оголосила про вихід зі складу Радянського Союзу. Після проголошення новим генсеком Компартії Михайлом Горбачовим на квітневому пленумі (1985 р.) ЦК КПРС курсу на перебудову, в Литві і практично одночасно в Латвії з Естонією почалися процеси демократизації. Жителі балтійських республік, чимало з яких пам’ятали часи незалежності до Другої світової війни, буквально кинулися у вир протистояння с комуністичною Системою.

Необмежена влада кремлівської влади вже на 1988 рік стала буквально сипатися за принципом доміно. У серпні грандіозний антирадянський і антикомуністичний мітинг у Вільнюсі зібрав майже 250 тисяч людей. У листопаді цього року Верховна Рада республіки прийняла доповнення до Конституції про надання литовській мові статусу державної; одночасно закріплювалося верховенство республіканських законів над всесоюзними.

Кульмінацією цих процесів стала акція "Балтійський шлях". Понад два мільйони литовців, латишів і естонців 23 серпня 1989 року провели акцію ненасильницького опору, з’єднавши єдиним "живим ланцюгом" завдовжки майже 700 кілометрів столиці ще радянських республік – Вільнюс, Ригу і Таллінн.

Розмінна монета людожерських режимів

"Балтійський шлях" став протестом проти окупації незалежних держав Балтії 1940 року, невідворотність якої була зафіксована в Пакті Молотова — Ріббентропа. Два людиноненависницькі режими – нацистський і комуністичний – розподіляли (за Секретним протоколом до Пакту) сфери впливу в Східній Європі.

Цікаво, що за цим документом Литва ще перебувала у сфері впливу нацистської Німеччини. Проте після розгрому Другої Речі Посполитої 28 вересня 1939 року окупанти-союзники внесли зміни до таємного Протоколу і "обмінялися" територіями: Литва відійшла СРСР, а центральна Польща з Варшавою – Німеччині.

Так доля держав і націй стала розмінною монетою людожерських режимів. До речі, комуністична влада в СРСР вперто не визнавала навіть факт існування Секретних протоколів до Пакту, називаючи їх фальшивкою. І лише в грудні 1989 року на З’їзді народних депутатів СРСР було прийнято офіційну постанову з визнанням існування Протоколів і навіть засудженням Пакту двох диктаторів – Сталіна і Гітлера.

Енергетична блокада як спосіб придушення незалежності

7 грудня 1989 року Верховна Рада Литовської РСР, яка ще контролювалася Компартією Литви, абсолютно несподівано для Кремля скасувала на території республіки 6-ту статтю Конституції про керівну роль КПРС. Так була відкрита скринька Пандори, і багатопартійність стала дійсністю.

На цій хвилі 24 лютого 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради Литовської РСР. Кандидати в депутати, яких підтримав антикомуністичний рух "Саюдіс", зайняли абсолютну більшість місць у залі засідань – 91 зі 135. Прибічники єдності з Кремлем і висуванці КПРС спиралися здебільшого на родини військових, частину російськомовного населення та польської етнічної меншини Литви. Проте вони на виборах зазнали нищівної поразки. Головою парламенту республіки було обрано народного депутата СРСР і одночасно голову ради "Саюдісу" Вітаутаса Ландсбергіса – відомого професора-музикознавця та публіциста.

Наступним кроком парламенту під час його першого засідання стало прийняття Акту про відновлення незалежності Литви, який наголосив про правову безперервність Литовської республіки у міжвоєнний час (1918-1940). На території Литви з цього часу діяла Конституція 1938 року, а дія Конституції СРСР 1977 року автоматично припинялася. Перший секретар КПЛ Альгірдас Бразаускас разом з абсолютною більшістю литовських комуністів фактично підтримали рух до незалежності. Він вийшов з лав загальносоюзної Компартії, створивши незалежну Компартію, яка вже у грудні 1990 року трансформувалася в Демократичну партію праці Литви. За ідеологічними засадами партія була близька до соціал-демократів на кшталт шведських.

Всі ці кроки нової республіканської влади виявилися повною несподіванкою для Москви. Але вже 15 березня 1990 року на З’їзді народних депутатів СРСР комуністична більшість ухвалила резолюцію про визнання рішення парламенту Литви незаконними. У дводенний строк Верховна Рада Литовської РСР мала скасувати свій Акт про відновлення незалежності.

Проте більшість литовських парламентарів пішли на конфлікт з центром. Кремль, відчуваючи, що прецедент матиме продовження і може прискорити "парад суверенітетів" в СРСР, вирішив задавити крихітну республіку економічно, оголосивши у квітні 1990 року про її енергетичну блокаду. Центральна влада припиняла постачання газу і нафти, промислові підприємства опинилися на межі банкрутства через нестачу матеріалів, посилилося зубожіння більшості населення (ця тенденція охопила на той час всі республіки радянської держави).

Новий уряд Литви на чолі з Казимирою Прунскене опинився в дуже скрутній ситуації. На підприємствах проходили прорадянські мітинги й навіть страйки з політичними гаслами, зі звинуваченнями у всіх бідах литовських "націоналістів". Протидіяв руху за незалежність Литви створений КПРС і КДБ рух "Єдність", особливо активний у Вільнюсі та місцях компактного проживання польської меншини (південно-східні райони країни).

Радянські силові структури (КДБ і МВС) були призвідцями цих процесів і своїми деструктивними діями тримали в напруженні населення республіки. Уряд Литви почав формування паралельних силових структур для захисту завоювань революції. Через складну політичну та економічну ситуацію парламент був змушений 20 червня 1990 року відкласти дату набуття чинності "Акту про відновлення незалежності". Фактично на території Литви продовжували діяти паралельні органи влади – литовські та загальносоюзні…

Однак вже 9 лютого 1991 року в Литві пройшов референдум про незалежність від СРСР. "За" проголосували 90,24% громадян (трохи більш як два мільйони людей), "проти" – 6,54% (147 тисяч); недійсні голоси – майже 79 тисяч. І саме референдум став точкою неповернення литовської нації в радянське ярмо.

26 серпня 1991 року Україна і Польща одночасно визнали незалежність Литви, а 6 вересня цей крок зробив і Радянський Союз. Який зазнав остаточного краху менше як за чотири місяці, 25 грудня 1991 року.