У Харкові маму 4 дні не пускали в реанімацію до доньки — в МОЗ заявили, що не можуть змусити лікарні виконувати закон

Читать на русском
Автор
210
В реанімацію вхід заборонений Новина оновлена 10 вересня 2021, 21:28
В реанімацію вхід заборонений

Поки лікарі боролися за життя маленької дівчинки, її мама змушена була боротися за своє законне право перебувати поруч з дитиною в стресовій для неї ситуації

У ситуаціях, коли ми вже вручили життя наших близьких будь-якого віку в руки медичних працівників, але ще можемо їм допомогти, опинялися багато хто. Ось тільки більшість зі стривожених родичів до цієї самої допомоги "люди в білих халатах" не допускали, суворо перегороджуючи вхід у відділення реанімації та інтенсивної терапії хворих. І найчастіше нещасні батьки (діти, чоловік або жінка) чи не на колінах вимолюють можливість не просто підтримати, а хоча б побачити рідну людину. Хоча вже кілька років мають на це цілком законне право, тим самим полегшуючи стан самого хворого і не обтяжуючи доглядом за ним медперсонал.

"Не прив’язуйте мене!!! Не треба, будь ласка"

Хвилю коментарів викликали пости в Instagram і Facebook харків’янки Дар’ї Токарчук, чия маленька донька Аліса потрапила в дитячу інфекційну лікарню (ОКІБ) Харкова з двобічною пневмонією та через низьку сатурацію була переведена в реанімацію. Але маму туди не пустили, і хвора дитина опинилася серед чужих людей, та ще й піддалася страшним для її віку маніпуляціям. Через кілька днів фізичне здоров’я дитини пішло на поправку, а от психологічна травма залишиться з дівчинкою надовго, якщо не на все життя.

"Телеграф" наводить цитати з поста мами.

"Не прив’язуйте мене!!! Не треба, будь ласка" — почула я дикий крик своєї дитини, стоячи під дверима реанімації. Вона плакала за зачиненими дверима, а я вмирала під нею… Ноги просто не тримали, і я сповзла по стіні, захлинаючись плачем. Від болю, несправедливості й безсилля в цій ситуації… Той крик я не забуду ніколи. Той крик буде завжди нагадувати, чому я зважилася на цей пост, на цю боротьбу…"

Дарʼя відмовилася виписуватися з лікарні та всі 10 днів лежала в відділенні, впевнена, що повинна бути поруч з донькою.

"На самому початку ми зателефонували в МОЗ на "гарячу лінію" уточнити це питання, і оператор нам сказав, що так, дійсно, перебування в реанімації з дітьми — заборонено. Як ви так можете чинити? Ви ж покликані допомагати нам, а ви нахабно брешете і нічого не робите?" — не приховує обурення молода жінка.

Потім їй довелося шукати "підходи" до медиків через друзів та знайомих. Тоді вдалося отримати можливість зазирнути на дитину через прочинені двері — так, щоб пацієнтка не побачила маму. А юристи запевнили Дарʼю, що заборонити відвідування дитини в реанімації не мають права.

"Знову дзвінок в МОЗ з цією інформацією, на що вони відповідають: ну, по Закону, звичайно, не можуть, але на практиці лікарня залишає за собою таке рішення. І сказали, що домогтися можна, тільки звернувшись з юристами до керівництва лікарні. МОЗ, ви серйозно? Ви заявляєте, що на Закон можна наплювати і ви нічого не можете з цим зробити? А хто тоді може?".

Тільки через 4 доби харків’янці вдалося домогтися законного права опинитися поруч з дитиною, а й то — лише на деякий час.

"Як вона мене обіймала і просила більше не залишати її. Як плакала, притискаючись до мене. Я пробула з нею 4 години".

Дочка просила маму більше не залишати її
Дочка просила маму більше не залишати її

Дарʼя пояснює, що без неї дочка просто байдуже лежала на спині, а при пневмонії в такому положенні мокрота накопичується ще більше і падає сатурація. Тому, поки вона була в палаті, то грала з сидячою дитиною — так, щоб не зачепити, не порушити трубочки приладів, що підтримують здоров’я доньки. Також поїла її й просила відкашлюватися — хто, як не мама, про це подбає? А коли жінку таки попросили на вихід, дворічній Алісі… заборонили плакати, сказавши, що в іншому випадку більше не пустять маму.

"Але я сиділа під дверима і чекала, коли перестане плакати моя дівчинка. І тоді почула її крик: "Не прив’язуйте мене!!! Не треба, будь ласка".

У жінці вистачило самовладання не вибити тут же двері, а сходити в палату за телефоном і їжею для дочки та повернутися в реанімацію під приводом її погодувати. І тут з’ясувалося, що дівчинку прив’язували до ліжка, "щоб ставити крапельницю і вона не смикалася". Причому прив’язували якимись рваними колготками — малятко пояснила це мамі на відео.

"Так я ж тут поруч. 24 години на добу. Скажіть, і я буду поруч, коли потрібно робити крапельниці, уколи або будь-які інші маніпуляції. В той день я наполягла, що при крапельниці буду я. Вона лежала зі мною, навіть не ворухнувшись, не розумію, навіщо її потрібно було прив’язувати. Пішла пізно вночі, коли вона заснула".

Своїм постом Дарʼя намагається достукатися, докричатися до тих, від кого залежить розв'язання цієї проблеми. З вдячністю ставлячись до лікарів, вона пояснює, що в подібних випадках родичі не зашкодять, а тільки допоможуть хворому і медперсоналу. "Мами не вороги вам!!! Ми на одній стороні! Але невже ви й справді будете заперечувати той факт, що від психологічного стану дитини залежить її одужання?". А поки що вийшло так: "Кожну ніч. Кожну!!! Вона кричить і ридає уві сні. За порадою психолога ми спимо з нею разом. Позбавити дитину мами насильно, коли вона їй критично потрібна — це варварство. Нам потрібні #відкритіреанімації".

Стукайте і вам відкриють — хоча і не з першого разу

Насправді ще кілька років тому ні про який допуск рідних в реанімації не було й мови. Однак завдяки вітчизняним ентузіастам і вивченого ними закордонного досвіду, ситуація почала змінюватися на краще. 15 червня 2016 року з’явився наказ Міністерства охорони здоров’я України під №592, який гарантує цілодобовий доступ до пацієнтів будь-якого віку в усіх відділеннях (блоках, палатах інтенсивної терапії та ін.) всіх закладів охорони здоров’я.

Прокоментувати нинішню ситуацію і дати поради близьким, як слід чинити мамам дітей, що потрапили в реанімацію (і іншим родичам в подібних випадках) ми попросили главу ГО "Горизонталі" і співініціатора кампанії #пуститевреанимацию Анастасію Леухіну.

За словами Анастасії, на процес "лібералізації" по відношенню лікарів реанімації до родичів важких пацієнтів серйозно вплинула пандемія коронавірусу.

- У 2019 році, ще до ковіду, ми виявили, що чверть лікарень повністю виконує вимогу "відкрита реанімація", ще чверть взагалі не виконує, а ті що залишилися, виконують частково, допускаючи рідних по годинах або з іншими обмеженнями. Тобто, прогрес в реалізації цього наказу є. Однак, коли прийшов ковід, то доступ в реанімації закрили. І зараз багато лікарів використовують посилання на це захворювання як зручний привід закрити реанімації знову, і це дуже сумно.

Що ж робити мамі, чия дитина опиняється в лікарні в реанімації, перед зачиненими дверима? Зрозуміло, що у неї в цей момент ллються сльози, тремтять руки й вона вся на нервах…

- Звичайно, це дуже стресова ситуація для будь-кого. І тому дуже важливо в першу чергу спробувати заспокоїтися, тому що з медиками треба вести розмову з позиції дорослої, розсудливої людини, щоб боротися за свою дитину. Треба попросити контакти завідувача відділення реанімації та максимально спокійно поговорити з ним, переконуючи, що ваша підтримка необхідна дитині. Треба посилатися на 592-й наказ МОЗ та попросити його виконувати.

Наказ МОЗ гарантує допуск до пацієнтів реанімації
Наказ МОЗ гарантує допуск до пацієнтів реанімації

Анастасія підкреслює, що дуже важливо говорити чемно, конструктивно, не "наїжджати" на лікарів і не ображати їх. Пояснює: "Нестриманість, експресивність — одна з головних причин, чому лікарі не хочуть в реанімації бачити батьків, які не справляються зі своїми емоціями в стресових ситуаціях".

Якщо діалог з заввідділення не відбувається, то слід в довільній формі написати заяву з таким текстом: "Прошу забезпечити мені доступ до дитини (ім’я, прізвище, рік народження), яка знаходиться в відділенні інтенсивної терапії. До заввідділення зверталися, він не допоміг, будь ласка, санкціонуйте мені доступ відповідно до наказу 592 МОЗ". "Дуже важливо посилатися на наказ, тому що це офіційна вимога міністерства, яка поширюється на всі лікарні. Цю заяву треба зареєструвати в канцелярії, у секретаря в приймальні головлікаря. І якщо головлікар на місці, то бажано зайти до нього, тому що у вас дуже термінова справа", — підказує Леухіна.

Тут також Анастасія також рекомендує тримати себе в руках, наполягаючи на дотриманні свої прав. Саме у відсутності навичок відстоювати свої права Леухіна бачить основну проблему співгромадян. За її словами, батьки "здаються" без боротьби, побоюючись, що медики в помсту можуть нашкодити дитині, або просто халатно поставитися до своїх обов’язків. Але якщо спілкування відбувається без образ, медики часто йдуть назустріч рідним.

Що ж робити, якщо відмовляє і головлікар?

  • В такому випадку можна зателефонувати на "гарячу лінію" Національної служби здоров’я, тому що, якщо лікарня законтрактована НСЗ, то виконання 592-го наказу є частиною пакету надання цих послуг. В такому випадку вони можуть виконати роль перемовників в цьому процесі.
  • Можна також звернутися до керівництва відділу (управління, департаменту) охорони здоров’я, який знаходиться в даному місті, або зателефонувати на автовідповідач урядової "гарячої лінії" 1545. Хоча багато з тих, хто скаржитися, просто бояться.
  • Ще один з варіантів — прийти з віддрукованим 592-м наказом до чергового лікаря лікарні, якщо день вихідний або святковий.

"Якщо вже зовсім екстремальна ситуація, то можна викликати до зачинених дверей реанімації патрульну поліцію і задокументувати факт порушення наказу МОЗ. Чисто юридично це може закінчитися доганою адміністрації лікарні. Але це вже крайній випадок", — резюмувала Леухіна.

Варто доповнити, що наявність у мами (або іншого родича) сертифіката про повну вакцинацію проти коронавірусу або, як мінімум, реального, а не купленого ПЛР-тесту, що свідчить про відсутність коронавірусної інфекції, додасть аргументів на користь допуску в реанімацію.