Мар’яна Мамонова: "Після війни українська медицина може стати найпотужнішою в Європі"

Україна спроможна стати хабом для навчання закордонних лікарів, каже військова медикиня

Російський полон розділив життя української медикині та військовослужбовиці Мар’яни Мамонової на "до" і "після". Сьогодні вона — волонтер, громадська діячка і та людина, біля якої одразу відчуваєш спокій та затишок.

Кожен день вона намагається зробити максимально наповненим, адже життя в неволі навчило її по-новому цінувати свободу та по-іншому сприймати комфорт. Вона впевнена, що бути щасливою людиною — дуже просто. Головне — навчитись радіти кожному дню, цінувати дрібниці та те, що маєш сьогодні.

На думку Мар'яни, на другому році війни вкрай важливою є психологічна підтримка, тому волонтерам і державі потрібно працювати над тим, аби ця допомога стала доступнішою. Своїм баченням майбутнього країни після перемоги Мар’яна поділилась в інтерв’ю організації "Дипломати".

— Мар’яно, як змінилось твоє життя після полону?

— Життя стало іншим. Людям, які повертаються з полону, потрібен час на адаптацію, прийняття себе та на пошук компромісів з оточенням. Конкретно в мене змінилось ставлення до життєвих пріоритетів і цінностей.

— Як ти змінилась особистісно?

— Я стала більш терплячою, дорослішою, мудрішою, відповідальнішою, але водночас легкою до прийняття важливих рішень. Я точно знаю, що жити потрібно сьогодні і нічого не відкладати на потім.

— "Жити потрібно сьогодні" — це твій головний висновок?

— Жити сьогодні, радіти, цінувати дрібниці, бо наше життя складається з дрібниць та моментів, і кожен цінний по-своєму. Я усвідомила цінність свого життя, зрозуміла, наскільки важливо допомагати іншим.

— Сьогодні ти — публічна людина. Усвідомлюєш, що це велика відповідальність?

— Так. Публічність досить складна, хоча спочатку після повернення з полону я не усвідомлювала, чому привертаю до себе стільки уваги. Уже потім в перинатальному центрі чоловік показав мені, яка була зроблена робота для мого визволення, відповідно, це і пояснює увагу журналістів. Мені довелось вчитись спілкуватись з представниками ЗМІ, контролювати емоції, бо, відповідаючи на деякі запитання, я не могла стримувати сліз. Згодом з’явився досвід і розуміння, що можна казати, а що — не варто.

— Чим займаєшся сьогодні?

— Виховую дитину та займаюсь волонтерством. Нещодавно приєдналась до благодійної організації "Дипломати" і разом з командою займаюсь проєктами з допомоги українцям.

— Яка твоя місія в організації "Дипломати"?

— Допомогти якомога більшій кількості людей: малозабезпеченим, дітям, медикам, а також військовим, які на якомусь етапі втратили сенс життя.

— Ти сказала, що хочеш вийти на новий рівень волонтерства. Чи будуть за твоєю участю нові проєкти в організації?

— Ми будемо працювати з наявними проєктами. Готуємо грандіозний благодійний проєкт, але поки не розкриваємо всі подробиці. Прийде час, і ви про все дізнаєтесь.

— Мар’яно, як військовий медик, яким ти бачиш майбутнє української медицини?

— Війна запустила такі процеси, які можуть зробити українську медицину найпотужнішою в Європі. Наші лікарі отримують унікальний досвід, який може бути цінним для закордонних медиків, тож, Україна спроможна стати хабом для навчання закордонних лікарів.

— Сьогодні волонтери стали рушійною силою громадянського суспільства. Які напрями волонтерської роботи є пріоритетними?

— В пріоритеті надання психологічної допомоги цивільним і військовим. На жаль, сьогодні психологічна допомога доступна не для всіх, і це водночас новий виклик, адже вміння справлятись зі стресом і давати раду своїм емоціям є запорукою добробуту людей.

— Якою могла б бути програма психологічної підтримки? І як її зробити дієвою і доступною?

— Досвідчені психологи могли б ділитись своїм досвідом з менш досвідченими. Своєю чергою, ці молоді психологи могли б працювати з людьми, яким потрібна підтримка, і отримувати б за це кошти від держави. Психологічна допомога зараз має бути доступною для всіх, бо не всі можуть справлятись з емоціями під час війни.

— Волонтерство за останні кілька років перетворилось на потужне крило. Втім, ми маємо не розслаблятись, а постійно шукати нові ресурси та проводити збори. До чого українським волонтерам потрібно готуватись вже сьогодні?

— До перемоги. Але потрібно розуміти, що після цього почнеться новий етап і нові проблеми. Тому, щоб мінімізувати наслідки, потрібно готувати підґрунтя вже сьогодні: набиратись ресурсу, напрацьовувати нові нейронні зв’язки, бути гнучкими та готовими до нових викликів. Також волонтери мають напрацювати концепцію бачення свого майбутнього та озвучити ці побажання владі. Держава має всіляко їх підтримувати — окрім відзнаки, непогано було б зробити для них соціальний пакет, аби вони розуміли, що їх цінують. Так вони матимуть мотивацію працювати далі.