Міг катапультуватися: дружина розповіла про життя та подвиг пілота МіГ-29 Тараса Редькіна

Читать на русском
Автор
3730
Міг катапультуватися: дружина розповіла про життя та подвиг пілота МіГ-29 Тараса Редькіна

Петиція про присвоєння звання Героя України посмертно набрала 25 тисяч і чекає розгляду в Офісі президента

Він закрив собою небо. Так про подвиг льотчика Тараса Редькіна кажуть його близькі та побратими. Винищувач МіГ-29, яким керував Тарас, був збитий під час місії з пошуку та знищення російських систем протиповітряної оборони на Миколаївщині. Вже після того, як Тарас успішно відпрацював по наземних цілях, повідомив в ефірі: "Бачу пуски по мені". У цей момент він міг катапультуватись. Але не став цього робити, щоб відвести винищувач від села Володимирівка Баштанського району. Тарасові це вдалося, але він загинув.

25-річний Тарас Редькін був заступником командира ескадрильї — штурманом 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації. Він загинув 25 вересня 2022 року. На прикладі подвигу Тараса військові експерти пояснювали, чому Україні так необхідні винищувачі F-16. Тому що поки під час місій зі знищення радарів ворожої ППО (внаслідок чого російська протиповітряна оборона втрачає можливість перехоплювати ракети HIMARS) нашим пілотам доводиться виходити на передній край, навіть викликаючи вогонь ворога на себе.

Зараз дружина Тараса Катерина добивається присвоєння чоловікові звання Героя України посмертно. Вони одружилися за два місяці до загибелі Тараса. У розмові з "Телеграфом" молода вдова розповіла про чоловіка, його службу, загибель та їхню історію кохання.

Тарас і Катерина
Тарас і Катерина познайомились на службі

Зі своєю майбутньою дружиною Тарас познайомився на службі. Катерина — військовослужбовиця, дешифрувальниця польотів. Вже під час повномасштабної війни Катерина, добре розуміючи специфіку роботи Тараса, знала, де і коли він перебував. Якщо в цьому місці оголошено повітряну тривогу, значить, коханий працює.

— Тарас часто довго був без зв'язку, — розповідає "Телеграфу" Катерина. — І нічого так сильно в житті я не чекала, як на його дзвінок зі словами: "Зая, я на місці, відпрацював. Все добре".

Увечері 24 вересня ми розмовляли, листувалися. Останнє, що мені написав Тарас, було: "Люблю". Повідомлення надійшло о 22:31. "Дуже", — написала я у відповідь, і Тарас моє повідомлення прочитав. А о 7:40 ранку мені зателефонували. Коли я побачила, хто дзвонить, у мене перехопило подих. Я вже розуміла, що трапилося щось страшне — те, чого я так боялася… І я, взявши слухавку і не чекаючи, поки мені хтось щось скаже, закричала: "Чому ви мені телефонуєте так рано? Я не хочу нічого чути!" Я не зрозуміла, що мені сказали. Не хотіла розуміти, не хотіла в це вірити… Почала дзвонити до Тараса. Дзвонила скрізь — на телефон, на месенджери. Він не відповідав.

Ми з Тарасом обидва розуміли, що таке війна і що може статися. Неодноразово обговорювали й моменти, під час яких він як пілот мав катапультуватися. Але коли повідомляють, що твій чоловік загинув, коли ти дзвониш з цією новиною його батькові, ти не можеш про це думати. Просто кричиш від болю і не віриш…

Тарас та Катерина
"Наша з Тарасом історія кохання почалася влітку 2021 року..." - згадує Катерина

Можна скільки завгодно не вірити у знаки, але вони були. Буквально напередодні Тарасової загибелі розбився наш весільний келих. І мені снилися лихі сни: я стою у весільній сукні, а неподалік Тарас, і мене веде до нього його батько. Тарас був такий гарний і весь наче світився. А я раділа — ось нарешті наше весілля (ми встигли тільки розписатися, а вінчання планували після перемоги). Але прокинулася я у сльозах. І чомусь одразу зрозуміла, що це поганий сон. Я тоді сказала Тарасові, що маю погане передчуття. Він заспокоював мене, що все буде гаразд…

Він завжди намагався мене заспокоїти, завжди про мене дбав. Коли на службі нам вдавалося списатися, він, знаючи, що в моєму регіоні оголошено повітряну тривогу, насамперед запитував, чи я в укритті. Для нього було найважливіше знати, як я. А для мене — як він… Тарас завжди думав насамперед про інших, а не про себе. Що й підтверджує його вчинок. Він мав час катапультуватися, але він пожертвував собою, щоб не постраждали люди, — згадує молода жінка.

Новина про початок повномасштабного вторгнення застала Тараса Редькіна на службі — у ніч на 24 лютого він якраз заступив у наряд. Катерина була вдома. Їй зателефонували вночі й сказали збиратися. Вони побачилися з Тарасом уже у частині.

— Ми на той момент зустрічалися близько пів року, — каже Катерина. — Наша історія кохання почалася влітку 2021 року, хоча знали ми один одного з 2019-го. Ми познайомилися, коли Тарас прийшов до нашої бригади. Його всі любили. Його неможливо було не любити: добрий, порядний, інтелігентний, дуже гарний. І льотчик від Бога. Він горів своєю справою. Любов до літаків і неба у нього була з дитинства — його тато працював на Харківському авіаційному заводі та часто брав Тараса із собою на роботу. До речі, ще однією пристрастю Тараса був вітрильний спорт. Він перебував у збірній України й казав, що в якийсь момент навіть думав про навколосвітню подорож. Але перемогло бажання стати льотчиком. Тарас так чекав, коли Україна отримає винищувачі F-16. Посилено вчив англійську, щоб легше було їх освоювати.

Тарас Редькін у літаку
Тарас Редькін мріяв опанувати винищувач F-16

А щодо наших стосунків, то спочатку вони були виключно робочими. Та й бачилися ми не так часто — кожен мав свої завдання, свої відрядження. Потім почали спілкуватися більше… Наші стосунки почалися після того, як Тарас подзвонив і покликав мене гуляти. У дощ. Це була його улюблена погода. Він потім казав, що, коли я погодилася на прогулянку під дощем, він одразу зрозумів, що я та сама… Нам було дуже добре разом.

Це були справжні, щирі стосунки, справжнє кохання. Ми не говорили про весілля, хоч я й розуміла, що рано чи пізно це обов'язково станеться. Але не чекала, що Тарас зробить мені пропозицію незабаром. Це сталося у травні, під час його ротації. Ми були в Буковелі, і Тарас влаштував справжній сюрприз — біля каміна, у романтичній обстановці запропонував стати його дружиною. Це було 14 травня, а 14 липня ми розписалися.

весілля Тараса та Катерини
Тарас та Катерина розписалися, а вінчатися планували після перемоги

Може, для когось це дивно, але я постійно відчуваю Тарасову присутність. Знаю, що він поряд. Іноді відбуваються речі, які неможливо пояснити. Наприклад, торік мені наснився сон, в якому Тарас показав місце, де розбився його літак. Я потім зв'язалася з людьми, які там були, запитала, чи правда, що на тому місці були такі й такі предмети. Вони сказали, що саме так і було — і здивувалися, як я можу це знати. Або зовсім недавній випадок — Тарас наснився напередодні свого дня народження (2 жовтня). Сказав, що залишив для мене подарунок, і ми з його братом маємо цей подарунок знайти. Ми знайшли — то був диск. На ньому була особлива для всієї нашої родини пісня — колись батько Тараса вмикав цю пісню своїй дружині (мамі Тараса), і ми слухали її всі разом…

Цей зв'язок із Тарасом допомагає мені триматися, допомагає жити. Хоча були й думки про суїцид. Але потім я розуміла: якщо це зроблю, ніколи більше не побачу Тараса. І він точно цього не хотів би…

Коли втрачаєш близьку людину, здається, що це найстрашніший час. Але найстрашніше попереду, бо далі ти просто існуєш з болем і розумінням того, що не можеш нічого змінити. Але треба наповнювати свій ресурс, щоб були сили нести пам'ять про дорогу людину. Сили дуже потрібні, бо далі починається боротьба за існування, за правду… І я намагаюсь бути сильною. Нині це і є моя мета — нести пам'ять про Тараса, щоб про нього знали якнайбільше людей. Знали та цінували те, що він зробив.

Саме тому для всієї нашої родини так важливо, щоб йому присвоїли звання Героя України. Ми давно подали всі необхідні для цього документи, але не отримали жодної відповіді. Тому я подала на сайті президента петицію, яка набрала понад 25 тисяч голосів. Я дуже вдячна всім, хто її підписав, попри всі труднощі — знаю, що система часто давала збій і декому вдавалося поставити підпис із п'ятої, а то й десятої спроби. Але ми це зробили. Наразі петиція перебуває на розгляді. Я дуже сподіваюся на позитивну відповідь. Для нас із батьками Тараса (які тепер назавжди — моя родина) це дуже важливо.

Тепер все моє життя, все, що я роблю, присвячене йому. Я тримаюся заради нього. Зробила татуювання з датами нашого розпису, із написом: "Твої очі — моє море". Я родом з Очакова Миколаївської області, і дуже люблю море. І я часто казала Тарасові, що його блакитні очі — це моє море… І татуювання з котом. Це теж для нас символічно — я якось подарувала йому котика, і він увесь час з ним літав, називав його штурманом. То був його талісман.

котик
Цей котик був талісманом Тараса

Цей котик уцілів — він понівечений після катастрофи, але назавжди зі мною…