Рєпін, Пікассо і Малевич в звичайному селі на Харківщині: як Пархомівський музей руйнує стереотипи

Автор
905
Рєпін, Пікассо і Малевич в звичайному селі на Харківщині: як Пархомівський музей руйнує стереотипи

В Харківській області в селі Пархомівка розташований справжній музей-феномен – там представлені роботи Левітана, Васнєцова, Шишкіна, Шевченка

Роботи Пікассо, Малевича, Шишкіна, Шевченка, Рєпіна і Маяковського – чи не останнє, що очікуєш побачити в звичайнісінькому українському селі. Пархомівський художній музей ім. П. Ф. Луньова – феномен, бо починався зі шкільного гуртка і масштабувався у справжню скарбницю мистецтва. "Телеграф" вирушив до Пархомівки, що на Харківщині, та дізнався, як у звичайному селі з’явився музей із творами відомих на весь світ митців і чому українцям (і не тільки) слід туди завітати.

Село Пархомівка Богодухівського району розташувалося за 106 кілометрів від Харкова. Музей, розміщений на двох поверхах будинку-"палаццо" ХVІІІ сторіччя, зустрічає з порога картинами – малюнками дітей, які тут займаються. І це не випадковість, адже саме діти, яких понад 60 років тому вміло організував учитель історії місцевої школи Панас Федорович Луньов, і творили історію цього музею.

Як шкільний гурток став музеєм із кількатисячним фондом

Педагог зібрав навколо себе учнів середніх і старших класів, заснувавши гурток "Юний історик". У шкільній кімнаті було відкрито невеличкий краєзнавчий музей, експонати для котрого – старовинні вишиванки, посуд чи фотографії – діти відшукали в домівках у жителів села та району. Учні самі проводили екскурсії, присвячуючи музейній роботі свій єдиний на той час вільний від навчання день.

Згодом музей "переїхав" в окреме приміщення та вже мав чотири кімнати. Ініціатива набирала темпів. Луньов приніс до музею експонати з особистої колекції, разом із дітьми почав їздити по музеях і галереях Радянського союзу, знайомитися з митцями.

"Панас Федорович вважав великим недоліком у шкільній освіті те, що мало уваги приділялося саме естетичному вихованню. Тож вирішив заповнити цю прогалину. Сільські діти відірвані від великих міст, не можуть побачити музеїв, виставок і театрів. Разом із учителем вони побували чи не в кожній республіці СРСР. Це неймовірна і насправді важка робота. Побачивши музейні колекції Харкова, Москви, Ленінграда діти були натхненні. Й виникла спільна ідея зробити у Пархомівці музей зі справжніми картинами", - розповідає Олена Семенченко, учениця Панаса Луньова, а нині – директорка Пархомівського музею.

Без соцмереж і TikTok діти достукалися до музейників і митців. Писали листи всім – художникам, музейним співробітникам, діячам культури. До слова, ці листи досі тут зберігаються. Першою відгукнулася Спілка художників Харкова, передавши шкільному музею 50 живописних і графічних робіт у 1955 році. Саме цей рік і вважається датою заснування Пархомівського художнього музею. А далі почали надходити експонати з усього музейного фонду Радянського союзу. Роботи на постійне збереження передавали, наприклад, Пушкінський музей образотворчого мистецтва, Музей Московського Кремля і Ленінградський Ермітаж. Зараз на етикетках до експонатів можна прочитати, звідки картина чи скульптура потрапила в колекцію Пархомівського музею.

Так шкільний гурток переріс у мистецтвознавчий клуб, який учні назвали "Райдуга".

"За допомогою прекрасного Панас Федорович виховував у дітях і добро, і любов, і ставлення до оточення та України. Він намагався не нав’язувати свого опанування того чи іншого напрямку мистецтва, а давав простір. Казав так: "Коли роздивляєтеся картину, не вивчайте її, а відчувайте серцем, прислухайтеся до своїх вражень". Це була не просто школа мистецтва, а школа життя", – згадує Олена Семенченко, яка вперше спробувала свої сили в ролі директорки музею ще будучи восьмикласницею.

Близько 30 років музей проіснував на громадських засадах. З часом перебирався у нову будівлю, де розташований досі, колекція росла, побільшало відвідувачів, тож силами дітей утримувати заклад стало важче. В 1986 році музей у Пархомівці стає автономним відділом Харківського художнього музею.

Від античної пластики та ікон до замальовок Маяковського і кераміки Пікассо

Музей налічує понад сім тисяч експонатів, але простір дозволяє демонструвати експозицію порядку однієї тисячі. У 12 залах зібрано чи не всі напрямки та епохи починаючи від іконопису ХVІІ-початку ХХ ст., етнографічних елементів декору та побуту ХVІІ-ХІХ ст. до мистецтва Давнього Єгипту та країн Сходу. Можна роздивитися як цікаву колекцію західноєвропейського та вітчизняного фарфору ХVІІІ-ХХ ст., так і яскраві роботи в техніці равеннської мозаїки Надії Леже, або ж плакати ХХ ст., серед яких – друковані аркуші періоду Першої світової війни.

В основному фонді музею декілька тисяч картин. На першому поверсі одна з візитівок – "Супрематизм 65", робота авангардиста Казимира Малевича, який свого часу жив у Пархомівці й писав, як виявилося, не лише чорні та не лише квадрати.

Поруч можна побачити ескізи костюмів, які Володимир Маяковський малював до своїх п’єс.

В іншому залі – варіація знаменитого "Голуба миру" імпресіоніста Пабло Пікассо, а поруч із "Голубом з гілкою маслини" розмістилася кераміка "Панно. Пориначі" та "Потрет Ф.-Ж. Кюрі".

Неочікувано "мешкають" в українському селі картина "Весна" французького імпресіоніста Каміля Піссаро, який товаришував із Моне, а також "Портрет дівчинки" голландського художника Фердинанда Боля, одного з найкращих учнів Рембрандта.

Широко представлені вітчизняні художники. Одна із помітних картин у колекції музею – "Дівчина, що пише" Іллі Рєпіна. Поруч – натурні замальовки Івана Шишкіна, гравюра "Хутір на Київщині" Тараса Шевченка, роботи Івана Айвазовського, Валентина Сєрова, Ісаака Левітана, Аполінарія Васнєцова та інших відомих митців.

Нині в музеї працює 18 співробітників. Кажуть, що люблять свою роботу, і раді, що в музей щодня приїжджають відвідувачі. Як розповіла директорка музею, якось до них завітали гості з Італії та Голландії. Виявилося, що туристичні путівники по Україні, видані в тих країнах, запрошують подивитися музей в Пархомівці.

"Ми дійсно були здивовані, бо навіть в Україні не всі знають про існування нашого унікального музею", - зазначає Олена Семенченко.

Проблеми та плани

Ще за радянських часів музей стикався із перепонами, зокрема, через експонати-ікони та оголену натуру. Нині теж не обходиться без проблемних моментів. По-перше, до Пархомівки існує замало рейсів. Наразі курсує прохідний автобус із Харкова, 1-2 рази на день. В музеї кажуть, що було би зручно додати маршрутку до селища Краснокутськ, а там вже до Харкова та інших міст добратися простіше. Зазначимо, що в музей можна приїздити власним транспортом, або в складі екскурсії, які організовують туристичні агентства в різних регіонах України.

По-друге, музей мріє про додатковий простір, бо коли проходить виставка (а їх буває 18-20 на рік) доводиться звільняти для неї місце і знімати постійну експозицію.

По-третє, не завадить ремонт. Зокрема дах будівлі, за словами співробітників, "аж кричить" та жодного разу не перекривався. Наслідки підтікання уже видніються на стелі одного з коридорів.

Але є й гарні новини. Новий друг музею, український політолог Микола Давидюк побував у Пархомівці та був настільки вражений, що зайнявся популяризацією місцевої пам’ятки. За його ініціативи скоро тут з’явиться аудіогід. Українську версію озвучує письменник Сергій Жадан, англійську – співачка Аліна Паш. Очікується поповнення колекції музею роботами сучасних українських митців. Нещодавно Пархомівський музей отримав до свого фонду роботу метра сучасного українського живопису Івана Марчука з циклу "Виходять мрії з берегів".

"Люди приїжджають до нас за новими враженнями, - резюмує директорка Олена Семенченко. - Відвідувачі одного разу так цікаво сказали: "Коли їдеш до Лувру, то ти розумієш, що ти там побачиш. Коли їдеш у Пархомівку – враження неочікувані".

І, дійсно, музей вражає якоюсь затишною атмосферою і неймовірною історією народження, різноплановістю напрямків і епох на всякий смак і колір, тож кожен тут може віднайти близьке і цікаве.

Фото: Ян Доброносов, більше фото дивіться в фотогалереї.

Місця сили в Україні: куди поїхати і як підзарядитися енергією