Три сценарії для Карабаху: чим закінчиться черговий виток війни між Вірменією та Азербайджаном

- Акцент нашої розмови змістимо в сторону чергового витка нагірно-карабахського конфлікту. Як ви оцінюєте бойовий прорив Азербайджану? Наскільки успішним можна вважати взяття під контроль ряду населених пунктів, адже по карті бойових дій видно, що відбита у Вірменії територія досить невелика.

- Говорячи про успіхи азербайджанської армії, слід розуміти, що з себе представляє той регіон, в якому проводяться бойові дії. Це досить труднопрохідна, гориста місцевість, де важливий фактор відіграє кожна панівна висота. І кажучи про просування армії Азербайджану, слід розуміти, що вона орієнтується не стільки на контроль населених пунктів, які досить віддалені один від одного, в порівнянні, наприклад з Донбасом, скільки на контроль пануючих висот.

Крім того, вірменські формування в Нагірному Карабасі за майже три десятиліття перетворили цей регіон у неприступний бастіон і подальше просування військ, без серйозних втрат особового складу, можливо тільки після попередньої, ретельної артилерійської підготовки.

Власне, ніяких бліц-криг, виключно неспішне, розмірене просування малими кроками.

- У чому, на ваш погляд, причина такої раптової активізації Азербайджану? Простіше кажучи, чому саме зараз?

- Перш за все, це зовнішньополітичний порядок, особливо головного союзника Вірменії - Російської Федерації. У день початку бойових дій, які, до речі, почалися після провокації з вірменської сторони, Москва була відвернута виборами в США і аншлюсом Білорусі.

По суті, конфлікт в Нагірному Карабасі ніколи не припинявся і між сторонами регулярно відбувалися сутички уздовж лінії розмежування. І обидві сторони перебували протягом усіх цих років у постійній бойовій готовності. Фактично, Баку відреагував на чергову провокацію Єревана і не став зупинятися. Тим більше, що це була можливість випробувати на ділі нову тактику бойових дій, яку перейняли азербайджанські військові в ході спільних навчань з Туреччиною.

- Що стало секретом прориву лінії оборони Вірменії з боку Азербайджану? Яку роль в цьому відіграли безпілотники? Зокрема, там були помічені Bayraktar TB2, які прицільно ліквідували як техніку, так і позиції вірмен і "армії Карабаху".

- У перші дні операції на стороні азербайджанської армії був фактор несподіванки і масштабне використання ударних БПЛА, дуже добре себе зарекомендували в сирійському Ідлібі і в Лівії. Фактично, безпілотники стали саме тим переломним фактором даної операції, контраргумент якому у вірменській армії не виявилося.

Сирія, Лівія, а тепер і Нагірний Карабах продемонстрували, що сучасні безпілотні апарати це не тільки високоефективний засіб ураження ворожої техніки, але ідеальний розвідник позицій противника і навідник на ціль.

Відео знищення техніки Вірменії безпілотниками Азербайджану

- Активно тиражувалася інформація, що азербайджанці переробили біплани Ан-2 фактично в безпілотники і при їхній допомозі розкривали розташування ППО противника. Наскільки це ефективна тактика? Чому саме Ан-2?

- В умовах досить щільного покриття повітряного простору ворожим ППО використання дорогих БПЛА, для розкриття позицій противника, недоцільно. Саме тому Ан-2 в даному випадку зіграли роль таких собі камікадзе, аж ніяк не високотехнологічних, але для своєї ролі цілком підходять.

Співвідношення ціна-якість, яке підтвердило свою ефективність в ході нинішніх бойових дій.

- Як оцінюєте оборонні дії Вірменії? Обидві сторони несуть істотні втрати, зокрема в техніці і живій силі. У чому найголовніша відмінність військ Вірменії та Азербайджану?

- Армія Вірменії (з урахуванням сил так званої НКР) і Азербайджану в кількісному співвідношенні знаходяться у відносному балансі. Але, тільки в кількісному.

Армія Азербайджану, безумовно, більш високотехнологічне і відповідає сучасним викликам. У свою чергу армія Вірменії більш уніфікована, маючи на озброєнні в основному радянську / російську техніку. Уніфікація техніки і боєприпасів, дозволяє більш гнучко вести бойові дії, як в питаннях ремонтопридатності техніки так і забезпечення її боєприпасами.

- Чому російські С-300 виявилися неефективними?

- Комплекс С-300 недоцільно застосовувати проти легких БПЛА, якими в основному і оперує зараз азербайджанська сторона. Навіть знищення Ан-2 з С-300 це досить сумнівне задоволення.

В цілому ж, з урахуванням десятиліть зміцнення в регіоні, було б дивно, якби оборона Вірменії була менш живучою.

- Чи виправдана тактика обстрілу реактивними системами житлових районів Степанакерта? Навіщо в свою чергу Вірменія обстрілює житлові райони міст і селищ, які знаходяться далеко за лінією фронту?

- В районі Степанакерта є достатня кількість об'єктів військової інфраструктури, за якими і наносяться основні удари. Відхилення того чи іншого боєприпасу від заданої траєкторії польоту, на жаль, але це звичне явище на війні.

Так само слід проводити більш ретельне і неупереджене розслідування (що в нинішніх умовах неможливо) щодо таких пошкоджень цивільних об'єктів, оскільки у відповідь вогонь ведеться по позиціях азербайджанської армії так само через Степанакерт і падіння на житлові будинки вірменських боєприпасів так само не є винятком. І не забуваємо, що в ході активних бойових дій на Донбасі в 204-2015 року російські окупаційні сили вели вогонь по позиціях української армії з житлових мікрорайонів, прикриваючись суті цивільними особами.

У свою чергу, обстріл Вірменією міст на території Азербайджану це як спроба спровокувати Баку нанести удар по вірменській території, що дозволить Єревану попросити допомогу у ОДКБ, а так само форма шантажу. Ви просунулися в напрямі Фізулі - ми нанесли удар по Гянджа і т.д.

Наслідки обстрілу Степанакерта

- Наскільки значна роль Туреччини в цьому конфлікті і чому Росія офіційно не підтримала Вірменію, яка є союзником про ОДКБ?

- В даний час Туреччина надає всебічну політичну підтримку Азербайджану. Не забувайте, у турків і азербайджанців є девіз: "Дві країни - один народ!" Так само між Туреччиною і Азербайджаном дуже глибоке військово-технічне співробітництво.

З іншого боку, жодного документально підтвердженого факту прямої участі Туреччини в даному конфлікті - немає. В основному це голослівні звинувачення вірменської сторони або досить незграбно виткані фейки.

Росія ж зі свого боку, не бере участі в конфлікті на рівні ОДКБ, оскільки так звана НКР не є стороною домовленостей організації. Проте, РФ надає всебічну політичну, фінансову та інформаційну підтримку Вірменії. Принаймні, поки що.

- У Росії вже починаються збори "добровольців" для захисту вірменських "православних братів" у війні проти ісламістів. Навіщо РФ почала розігрувати релігійну карту, з огляду на величезну кількість мусульман, які проживають в самій Росії. Яким може бути військове втручання РФ у війну за Нагірний Карабах?

- Росія традиційно розігрує релігійну карту в конфліктах, в яких присутній її інтерес, або які вона ініціює. Це дозволяє активізувати населення всередині самої РФ, готове в рядах добровольців влитися в конфлікт на далеких, але "сакральних" для росіян землях. З інформаційних позицій, це дозволяє в поданні аудиторії креслити психологічну межу між жертвами і злочинцями.

Що ж до мусульманського фактора в самій Росії, то не було ще такого міжнаціонального або міжрелігійного кризи, який би Кремль не поставив собі на службу. Не забувайте, що втручання Росії в сирійську громадянську війну, в лівійський конфлікт і т.д. не вилилося в якийсь серйозну внутрішню кризу.

- Хто досягає успіху в інформаційному сегменті? Вірменія і Росія, як на мене, за прикладом Донбасу просто продукує фейки, розповідаючи про величезні втрати Азербайджану. Баку в свою чергу акцентує на успіхи і мощі своєї армії, піднімаючи дух громадян і наполягаючи на звільненні своїх земель. Чия тактика ефективніше?

- Коли почалася військова операція в Нагірному Карабасі, в Азербайджані був відключений інтернет. Це було зроблено, щоб уникнути проникнення в азербайджанський сегмент вірменського інформаційного фактора в перші дні операції.

В якомусь сенсі це був вірний крок азербайджанської влади, з іншого боку він продемонстрував неготовність Баку відповідати на інформаційні загрози Вірменії.

На інформаційному плацдармі Азербайджан веде досить послідовну і виважену боротьбу, але в порівнянні з потенціалом вірменського і покровительствующего йому російського сегмента, вона значно просідає під пропагандистським масивом Москви і Єревана.

Фактично, на плацдармі інформаційної війни, за останні 6 років, з оглядкою на досвід України, Азербайджан, з урахуванням його ресурсів і можливостей, міг би підготуватися набагато краще.

- Чим все закінчиться? Яким буде ваш прогноз?

- Питання дуже непросте і не думаю, що у когось є на нього однозначну відповідь. Але на сьогоднішній день я бачу три сценарії. Або Азербайджан просунеться достатньо, щоб забезпечити собі максимально вигідні позиції для закріплення і візьме тривалий перепочинок для наступного ривка, або продовжить неспішне наступ з виснаженням противника - послідовно знищуючи його ресурси і моральний дух.

І третій - політичний фактор, який чинитиме тиск на обидві сторони і заморозить конфлікт на рік-два, але не вирішить проблему.

- У перші дні після відновлення боїв в Карабасі прозвучала божевільна ідея, що якщо б одночасно з цим Грузія почала повернення Абхазії, Молдова - Придністров'я, а Україна - Донбасу, то ресурсів Кремля просто б не вистачило і це могло б мати успіх зі знищення російських анклавів на пострадянському просторі. Наскільки можливий навіть в теорії такий варіант?

- Проблема в тому, що Росія в даний час не так виснажена, щоб не реагувати на подібні загрози своїм анклаву. Тим більше, що наявних у кордонів України і Грузії сил і засобів ЗС РФ досить, для надання підтримки.

У разі карабахського конфлікту надання прямої військової підтримки Вірменії Росією більш проблематично, ніж перекидання сил коштів через неконтрольовану частину кордону на Донбас, а так само Абхазію і Південну Осетію.

- Силова операція по поверненню Криму і Донбасу. Ключові ризики і ймовірність успіху?

- В даний час операція по деокупацію Криму виключається через вкрай високі ризики повномасштабної війни проти Росії, військовий потенціал якої на порядок вище потенціалу України, не кажучи вже про ядерну компоненті ВС РФ.

Що ж до питання про звільнення Донбасу, то це питання вже не стільки про готовність ЗСУ повертати українські території, скільки готовність Росії забезпечити свій анклав нескінченним потоком живої сили і техніки.

Успіх звільнення окупованих українських територій в чималому ступені залежить від ступеня знемоги і безсилля Російської Федерації з надання відповідної підтримки своїм маріонеткам.

Колишній посол Азербайджану в Україні Азер Худієв в інтерв'ю «Телеграфу» висловив думку, що до війни за Нагорний Карабах можуть підключитися інші держави.

Тим часом політолог Андрій Піонтковський зазначив на інтерес російського президента Володимира Путіна в війні в Нагірному Карабасі.