Карлсон, Калле і Пеппі Довгапанчоха – улюблені герої Астрід Ліндгрен в СРСР (відео)

14 листопада – день народження всесвітньо відомої шведської письменниці

Творцю Карлсона, "Домомучительки" Фрекен Бок, сирітці з шилом у відомому місці на прізвисько Пеппі Довгапанчоха та інших героїв нашого дитинства цьогоріч виповнюється не надто круглі 118 років.

Популярність книжок Астрід Ліндґрен серед дітей усього світу легко пояснити: вона захоплювалася дитячою психологією й відстоювала право на виховання дитини як особистості. Тож у своїй літературній роботі вона послідовно виступала з "дитячої" точки зору. До речі, сама Астрід Ліндґрен дуже серйозно ставилася до екранізацій своїх книжок.

"Телеграф" теж відповідально підійшов до фільмографії письменниці й відібрав екранізації пригод трьох найулюбленіших радянськими дітьми героїв Ліндґрен.

"Малюк і Карлсон" (1968)

Серед усіх персонажів письменниці всенародно улюбленим героєм радянських дітей, а також їхніх батьків став Карлсон. Як сам себе представляв кумедний чоловічок із пропелером нижче спини, він — "красивий, надзвичайно розумний і в міру вгодований чоловік у самому розквіті сил".

Це один з небагатьох випадків, коли репліки з дитячої анімації пішли в народ: фразочки "Мы тут плюшками балуемся", "Он улетел, но обещал вернуться" і "Спокойствие, только спокойствие!" досі в ходу. До речі, коли 2006 року "Малюка і Карлсона" випустили в український прокат, у дубляжі Карлсон заговорив голосом Олега Скрипки.

Для самої Астрід Ліндґрен успіх Карлсона в СРСР став несподіванкою. На батьківщині героя з пропелером не надто любили. Шведи — народ дисциплінований, роздовбая й бешкетника Карлсона вони терпіти не могли. А от радянські піонери побачили в ньому споріднену душу.

У мережі можна натрапити на історію про те, що письменниця нібито дружила з рейхсміністром авіації Третього Рейху Германом Герінгом і нібито вивела його в образі Карлсона. Що тут скажеш: сучасні мережеві казкарі примудряються переплюнути навіть класиків.

"Пригоди Калле-сищика" (1976)

Для багатьох радянських дітей книжки про 13-річного хлопчика Калле з маленького шведського містечка, який мріє стати великим сищиком, стали першими самостійно прочитаними детективами. Перша повість трилогії про пригоди Калле Блюмквіста була перекладена в СРСР ще 1959 року, і відтоді витримала з десяток перевидань. А 1976 року цю книжку екранізували на литовській студії: бароковий Вільнюс з його брукованими вуличками ідеально відповідав атмосфері маленького шведського міста. (Фільм майже повністю зняли на середньовічній вулиці Стиклю в Старому місті.)

За спогадами користувачів соцмереж, які були маленькими телеглядачами у сімдесяті, "Пригоди Калле-сищика" були одним із найпопулярніших дитячих фільмів на радянському ТБ — принаймні до появи "Пригод Електроніка" у 1979 році. Цікаво, що після розпаду СРСР фільм зник з ефіру, і глядачі змогли знову його побачити лише з появою торрентів. До речі, пісеньку про Жозефіну написав радянський композитор-авангардист, лідер всесвітньо відомого фрі-джазового тріо В’ячеслав Ганелін. Як й інші його побратими-авангардисти (серед яких уродженець Києва Олег Каравайчук), Ганелін заробляв на життя роботою в кіно.

"Пеппі Довгапанчоха" (1984)

Третє місце за популярністю серед глядачів посіла дівчинка-сирота Пеппі. У головній ролі знялася 13-річна Світлана Ступак, яка принесла знімальній групі чимало клопоту. Початківиця-актриса виявилася гіперактивною дитиною і, подібно до своєї героїні, постійно потрапляла в різні історії. Але оскільки дівчинка займалася акробатикою, їй дозволили виконувати трюки самостійно: робити сальто, їздити верхи тощо.

Цікаво, що, на відміну від Карлсона, радянська Пеппі сподобалася шведським глядачам. Попри те, що 13-серійна шведська екранізація "Пеппі Довгапанчоха" (1969) мала на батьківщині героїні великий успіх, радянська школьниця виглядала на екрані більш гармонійно, ніж Інгер Нільссон. Навіть різниця у віці не стала на заваді — Світлана була на чотири роки старша за свою героїню і, до того ж, не рудоволоса, а блондинка.

Українські глядачі й досі люблять цей фільм. Так, кінорежисерка Ірина Цілик, отримавши на кінофестивалі "Санденс" приз за фільм "Земля блакитна, ніби апельсин", зізналася, що її улюблена дитяча книжка — саме "Пеппі Довгапанчоха". Цілик сказала: "Пеппі — справжній панк, у якої можна навчитися людяності та любові до життя".

Нагадаємо, раніше "Телеграф" написав коротку історію рейв-вечірок у Києві у дев’яностях.