Світ повинен відреагувати на коронавірус так само, як на Чорнобиль

COVID-19 став черговим невидимим ворогом останніх часів, і скоординована спільна дія - єдиний спосіб його здолати.

Останнім часом кожного разу, повернувшись додому, ми знімаємо маски і миємо руки. В цей час може закрастися думка, чи безпечно продовжувати носити той одяг, в якому щойно доводилося виходити на двір? А що як ці речі заражені коронавірусом? Можна переодягнутися, але що як часточки вже перескочили на щось інше і розповзлися по всій квартирі? 

"Хтось назве це параноєю. Я називаю це дежавю. Мені знайомі ці думки і я пам'ятаю це відчуття. Тому що вперше пережив його більш ніж 30 років тому, в травні 1986 року під час поїздки в Київ, який тоді був столицею радянської України. Минуло кілька тижнів після вибуху в реакторі Чорнобиля. І я був в місті за 100 кілометрів від місця катастрофи у діловій поїздці", - пише на сторінках The Guardian історії Гарвардського університету Сергій Плохій.

Він пригадує, що на той час вже всі знали, що радіація літає в повітрі. Вантажівки з водою мили вулиці, іноземні студенти покидали місто, а закордонні ЗМІ, такі як BBC, говорили, що краще лишатися вдома. Але радянський уряд посилав суперечливі й тривожні сигнали: загрози немає, але подбайте, щоб діти не виходили на двір. І вагітним теж краще не виходити. А ще закрийте вікна, поки будете вдома.

Тоді, як і зараз, людям доводилося мати справу з невидимим ворогом й намагатися з'ясувати, де можуть бути ці невидимі часточки. Тоді, як і зараз, світу доводилося розбиратися з катастрофою, створеною людьми. Між Чорнобилем і коронавірусом спільною рисою також стала нездатність уряду, який допустив катастрофу через свою недбалість, все залагодити. А також спантеличення світу й непослідовна реакція на катастрофу. Сьогодні, як і в 1986 році, люди налякані й дезорієнтовані. Вони намагаються боротися з чимось, чого не бачать, не чують, не можуть відчути на дотик чи запах. Хоча ця річ вже змінила наші життя.

Те, що було правдою тоді, істина і сьогодні. Катастрофи не зважають на кордони, і байдуже, скільки стін буде збудовано. Після катастрофи в Чорнобилі оглядачі зауважили, що вона зробила залізну завісу застарілою. Справді, за лічені дні після вибуху радіоактивна хмара потрапила за межі СРСР і навіть за межі Східного блоку просто в Західну Європу. Вона досягла Скандинавії 28 квітня 1986 року, через два дні після вибуху, піднявши тривогу на АЕС в шведському місті Уппсала. Світ дізнався про зростання радіаційних рівнів від Стокгольма раніше, ніж Москва хоч щось сказала.

Намагаючись розібратися з внутрішньою катастрофою, яка стала міжнародною, Пекін в 2019 році дуже нагадував Москву 1986-го. Як і ранні повідомлення Москви про Чорнобиль, оголошення Пекіна про спалах COVID-19 з'явилося запізно, було неповним і містило всі ознаки замовчування. Як і у випадку реакції СРСР на вибух в Чорнобилі, Китай мобілізував великі внутрішні ресурси й запровадив жорсткі заходи, щоб розібратися зі спалахом коронавірусу в Ухані. Але жоден з двох комуністичних і різною мірою авторитарних урядів не зміг зупинити поширення катастрофи й інформації про неї за межі своїх кордонів. 

Не зважаючи на те, які ефективні вони в мобілізації ресурсів для ліквідації катастроф, авторитарні режими виявилися надто вже ефективними у контролюванні інформації. Відсутність свободи слова допомогла перетворити потенційне лихо в реальне, а національну трагедію - в міжнародний катаклізм. 

Але намагаючись стримати "викид" коронавірусу, багато людей вже зараз задаються питанням, що можна зробити, щоб наступного разу бути краще готовими й не дозволити трагедії піти такою ж траєкторією. До цього часу відповідь на COVID-19 була виключно національною. Кордони були закриті, а пальці вказали не лише на Китай, а й на міжнародні організації. Президент Дональд Трамп призупинив фінансування ВООЗ, звинувачуючи її, принаймні частково, у нездатності стримати коронавірус. Хоч тимчасове закриття кордонів має практичну мету, самоізоляція країн супроводжувалася обміном звинувачуваннями, який підриває багатосторонні організації. І це точно не може бути ані виходом з поточної пандемії, ані зразком реакції для майбутніх катастроф.

Натомість, як свідчить досвід Чорнобиля, кроком вперед будуть скоординовані дії. Вказуючи на сумнівні відносини ВООЗ з урядом Китаю, варто пригадати, що МАГАТЕ, яку справедливо критикували за сприяння спробам СРСР приховати Чорнобиль, пізніше стала інструментом для викриття правди. Організація очолила міжнародні зусилля з відкриття ядерної промисловості СРСР перед світом і допомогла запровадити стандарти безпеки за залізною завісою. Була ухвалена низка міжнародних юридичних інструментів для гарантування раннього попередження ядерних катастроф, яка зміцнила безпеку ядерної галузі.

"На моє особисте переконання, без цих заходів у нас би були нові аварії на зразок Чорнобиля на пострадянському просторі", - пише автор.

Він наголошує, що потрібно зміцнити можливості міжнародних інститутів боротися з пандеміями і забезпечити ВООЗ більшим мандатом діяти у закритих суспільствах, таких як Китай.