Загадка "радянського "Титаніка". Як в СРСР загинули більше 400 людей і чому досі невідома точна причина катастрофи

Ця страшна за наслідками історія з катастрофою і загибеллю 423 громадян СРСР на пасажирському лайнері "Адмірал Нахімов" пізно увечері останнього дня літа, 31 серпня 1986 року, і сьогодні продовжує обростати міфами. А також містичними і конспірологічними версіями. Адже КДБ приховував масштаби і перебіг трагедії в Цемеській бухті за чотири кілометри від Новоросійська.

У повній мірі спецслужбам Країни Рад це не вдавалося, адже в комуністичній державі вже вирувала перебудова. І вона, попри всі намагання лідера Михайла Горбачова, 1991 року поховала Радянський Союз. Який ніхто вже не захищав…

"На теплоході музика грала"

29 серпня 1986 року лайнер вийшов з порту приписки – Одеса – і почав круїз до Батумі із зупинками в Ялті, Новоросійську та Сочі. Повернення до Одеси планувалося 5 вересня.

31 серпня о 14:00 судно пришвартувалося біля причалу порту Новоросійськ, туристи висипали на берег – пішли на екскурсії та прогулянки містом. "Адмірал Нахімов" за розкладом мав вирушати до Сочі о 18:00, проте з невідомої тоді причини (для всіх, окрім капітана, одесита Вадима Маркова, про що нижче) все ще стояв на рейді бухти Новоросійська.

Втім, на "Адміралі Нахімові" було вдосталь розваг. Нескінченні танці в ресторанах і кафе; на верхній палубі також, як у радянській пісні, "на теплоході музика грала". Чимало туристів вже готувалися переглядати новий художній фільм "Я любив вас більше життя".

Як "Берлін" став "Адміралом Нахімовим"

…Історія лайнера, який на час катастрофи під Новоросійськом мав поважний вік (51 рік), вельми цікава. Ще 1925 року на берегу річки Везер на верфі міста Бремен у Веймарській республіці було спущено на воду величезне судно, яке отримало назву "Берлін". Більше як десятиліття його використовували на трансатлантичних рейсах як круїзний лайнер. 1938 року на "Берліні" вибухнув опалювальний котел – загинуло 19 чоловік.

На початку Другої світової війни його відремонтували і переоснастили на плавуче санітарне судно. 29 січня 1945 року поблизу Свінемюнде (сучасне польське місто-порт Свіноуйсце) на Балтиці пароплав, який брав участь в евакуації військових і цивільного населення з Кенігсберга (Східна Пруссія) до Померанії, підірвався на міні. Проте він був підтоплений і не затонув повністю через малу глибину на рейді поблизу острова Рюген. Абсолютну більшість людей було врятовано.

Після капітуляції нацистської Німеччини, згідно з рішенням Комісії з репарацій, "Берлін" дістався СРСР. Його з другої спроби підняли з глибини 13 метрів і відправили на верф у Східній Німеччині, де 1947 року розпочали його ремонт. За десять років пароплав, який вже отримав нову назву – "Адмірал Нахімов", передали Чорноморському морському пароплавству (ЧМП); Одеса стала портом приписки, а отже в екіпажах постійно більшість складали наші земляки – громадяни УРСР.

"Адмірал Нахімов" виконував далекі рейси – в Саудівську Аравію, Алжир, Ефіопію, а також на Кубу (батько автора, військовий, в трюмі судна був відправлений на революційну Кубу восени 1962 року). Після планового ремонту в порту Варни (Болгарія) в квітні 1985 року почалися розмови про списання з балансу ЧМП. Проте ця ідея (чи радше версія) про останній рейс виникла вже під час розслідування.

Фатальна затримка

Отже, о 22:00 почалася підготовка до відплиття. Прибрали трап, і нарешті під’їхало авто з генерал-майором КДБ Анатолієм Крикуновим та членами його родини – дружиною, донькою і онукою. О 22:10 пароплав (897 пасажирів і 343 члени екіпажу) відчалив. Саме в ці години до Цемеської бухти наближався балкер (різновид суховантажного судна) "Пётр Васёв" з майже 28 638 тоннами ячменю, який прямував з канадського порту Бе-Комо у провінції Квебек.

Саме затримка з відправленням "Адмірала Нахімова" в рейс мала фатальні наслідки. Капітан пасажирського лайнера Вадим Марков з подачі посту регулювання руху суден запросив капітана балкера Віктора Ткаченко пропустити їх першими. (Насправді "Адмірал Нахімов" мав поступитися.) Той ніби дав згоду, проте продовжував рухатися тим самим курсом, не зменшуючи швидкість…

А тим часом із приладами сталася дивна ситуація. Вони не повідомляли про можливу аварію. До того ж Вадим Марков після 22:47 пішов до своєї каюти із наміром відвідати поважного гостя з КДБ (Анатолій Крикунов загине разом із родиною, на відміну від капітана лайнера). Керувати судном залишився другий помічник капітана Олександр Чудновський…

Система засобів автоматичної радіолокаційної прокладки (ЗАРП) на суховантажном судні була навіть як на той час дуже примітивна. Час приймання сигналів до видавання результатів становив пів хвилини, а час уточнення даних цілей – як мінімум три хвилини. Фатальні хвилини…

Цікаво, що Ткаченко мав у морській спільноті неоднозначну репутацію любителя гострих пригод. Коли йому доповіли, що два судна перебувають занадто близько, він відповів: "Прилад показує красиве розходження!"

Зіткнення

О 23:12 сталося зіткнення. "Пётр Васёв" на швидкості 5,4 вузла (10 км/год) врізається в правий борт "Адмірала Нахімова", увійшовши в корпус пасажирського пароплава в середній частині. Пробоїна у 84 м2 не залишала шансів пасажирському лайнеру. Своєю чергою балкер отримав не такі серйозні пошкодження, і вантаж залишився сухим.

Екіпаж на містку не оголосив тривогу, пароплав уже через 20 секунд після аварії втратив електропостачання – енергетична установка була затоплена. Судно стрімко йшло під воду (через спеку в багатьох каютах були відчинені ілюмінатори; в деяких номерах перебували малі діти, яких батьки замкнули на ключ і піднялися на верхні палуби). Почалася паніка, люди металися…

Рятувальна операція

Вдалося спустити на воду лише одну шлюпку з лівого борту. Рятувальних жилетів не вистачало. Люди падали і скочувалися з похилених палуб; також падали незакріплені лавки, шезлонги, бочки, які змітали на своєму шляху людей.

Увесь наявний у порту флот і плавзасоби слідували на місце аварії. Людям скидали рятувальні плоти, сходи з мотузок, рятувальні жилети та круги… В операції з порятунку постраждалих брали участь 64 судна Новоросійського порту, Чорноморського флоту та Морпогранохорони, а потім і гелікоптери ВПС. На допомогу вийшов теплохід на підводних крилах "Комета-57", який брав із буксирів врятованих і доставляв їх у порт Новоросійська. Загалом він перевіз 248 осіб!

Героїчно поводилися водолази, деякі хлопці мали проблеми з психікою через те, що бачили на власні очі на затонулому судні. Загинув командир взводу водолазів-розвідників, мічман Юрій Поліщук. А остання жива людина була знайдена через 15 годин після катастрофи…

На глибині 47 метрів загинули 423 людини (359 пасажирів та 64 члени екіпажу), всі громадяни СРСР. Абсолютна більшість загиблих були громадянами ще радянської України – 267 людей, з них 51 член екіпажу. Загалом на момент катастрофи на "Адміралі Нахімові" перебували 1243 пасажири та члени екіпажу.

Арешт та вирок

Другого вересня 1988 року обох капітанів суден узяли під варту. Експертна комісія, яку жорстко контролювала урядова комісія, очолювана впливовим членом Політбюро ЦК КПРС Гейдаром Алієвим, опитала 11 членів екіпажів.

Капітан "Петра Васёва" Віктор Ткаченко, на думку експертів, "порушив Статут служби на суднах Мінморфлоту СРСР і міжнародні правила із запобігання зіткненню суден. Він "допустив надмірно небезпечне зближення суден, знехтував даними візуальних спостережень вахти на містку і звернення до нього вахтового помічника пароплава "Адмірал Нахімов", не виконав своїх запевнень поступитися дорогою, упустив час для здійснення маневру з безпечного розходження суден, виявив невиправдану самовпевненість і недбалість в управлінні судном".

Своєю чергою капітан пароплава "Адмірал Нахімов" Вадим Марков "в умовах зближення з іншим судном, не погодивши особисто з капітаном суховантажу порядок розходження, передчасно покинув місток. Не проконтролював дії вахтового помічника при зближенні і розходженні суден. Проявив самозаспокоєність і байдужість до подій на містку".

Обидва капітани були звинувачені за статтею 85 КК РРФСР "Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту" (катастрофа відбулася на території Росії) і засуджені до 15 років позбавлення волі. Суд відбувався в Одесі у березні 1987 року. Гейдар Алієв під тиском родичів загиблих навіть пообіцяв, що один з капітанів буде засуджений до вищої міри покарання – розстрілу. Проте старший слідчий Генпрокуратури СРСР з особливо важливих справ Борис Уваров відмовився змінювати статтю. 1992 року капітани суден були помилувані.

Версії катастрофи

Після Чорнобильської катастрофи минуло трохи більше трьох місяців, і комуністичний режим знову наступив на старі граблі: радянські люди перебували в інформаційному вакуумі. "Перша ластівка" в радянських ЗМІ – дуже коротке повідомлення на Центральному телебаченні з’явилася 1 вересня увечері: "На Чорному морі в Цемеській бухті поблизу Новоросійська сталася аварія". Жодних повідомлень про загиблих не було.

Лише 3 вересня 1986 року в органі ЦК КПРС, газеті "Правда" опублікували невелике офіційне повідомлення, де в загальних рисах описувалася сама аварія (не катастрофа) і рятувальні роботи. І знову одного слова про велику кількість загиблих. Тим, хто вижив, заборонили надсилати панічні телеграми. Все відстежували працівники пошти під наглядом "людей у цивільному".

Версій катастрофи багато. Насправді ж змішалися і людська — значною мірою злочинна — недбалість, помилки екіпажів суден. Можливо, мав значення фактор геомагнітної аномалії, потужна сонячна активність в цей день. Через кілька годин після трагедії в Цемеській бухті в західній частині Чорного моря стався потужний землетрус. І сьогодні "Адмірал Нахімов" знаходиться на дні на глибині 47 метрів. 64 людини так і залишилися спати вічним сном на борту затонулого пасажирського лайнера…