В возрасте 21 года ушла из жизни поэтесса Инелли Огнева

Девушка проживала в городе Буча Киевской области. 

Инеллы была неизлечимая болезнь и ее организм не усваивал полезные вещества. Деньги на лечение собирали всей областью, впрочем злополучную болезнь таки не удалось вылечить.

В последнее время она плохо выглядела и весила всего лишь 25 килограммов. Ее тело "гасло" не по дням, а по часам.

Люди, которые знали и любили Инеллу, оставляют на ее странице в фейсбуке множество искренних и сочувственных слов. Некоторые называют девушку "молодой Линой Костенко".

Умер 62-летний Дэвид Пол - один из братьев-близнецов, сыгравший в "Няньках"

Стихи Инеллы Огневой

А мрії не падають з неба

Ясними зірками до нас...

За мріі боротися треба!

Бажанне залежать від вас!

Як часто ми дивимось вгору,

Чекаєм ясний зорепад,

Чи рибку злотаву із моря,

Чи інших чарівних принад...

А диво насправді не в мріях

І справжні ясні чудеса

Насправді приховані в діях...

Не пустять зірки небеса,

Якщо не підемо за ними

Невпинно рішуче вперед

І станем зірками ясними!

***

Тендітна квіточка, тоненьке стебельце,

А скільки світла в ній… ще більше в ній любові.

Маленьке сонечко, але ж яке святе,

Душа уся в Інелли… на долоні.

І посмішка, і віченьки ясні,

Який то янгол, посланий нам з неба.

Я так зраділа, бачивши тебе,

Ти в нашім світі – рідкісна комета,

Яка з небес несе нам все святе,

Від Бога вісточку, його повчання й силу.

Дитя ти Боже, світле й дороге,

Тендітна, ніжна дівчинка красива.

***

До Бога молитви летіли ,

Мільйонів, мільйонів людей...

Усі чогось сильно хотіли,

Просили у Бога щодень...

Хтось сильно просив про родину,

Хтось Богу жалівся на біль...

Молитви лились без упину,

Зливались в один буревій!

Бог кожну з них чув й відкликався,

Він бачив майбутнє усіх

Й зробити все так намагався,

Як мріять ніхто і не міг...

Але задля цього довіра

До Бога потрібна була...

І щира, не зіграна віра

У серці щоб буйно цвіла...

Можливо ,все йтиме, здавалось,

Не так, як хотілося б вам...

Не так ,як в молитві звертались...

Та Богу видніше ,не нам...

Він знає ,що треба людині,

Він бачить увесь її шлях...

Він бачить життя по хвилині...

Й усе ,що сховалось в роках...

Ми робим помилки зі страху,

Беремо все в руки свої,

А потім ,зійшовши зі шляху,

Стаємо нещасні і злі...

Здається ,ми знаємо краще,

Як просимо сильно чогось...

Бог бачить ,що буде так важче,

Дає у житті інше щось...

"Чому це,- Ми крутимо носом:

Нам Бог ,що просили, не дав?

Ми ж віримо сильно ,як просим...

Невже Бог молитві не вняв?"

Він чує ,повірте ,все чує...

Він батько ,що любить дітей,

Виховує ,вчить і лікує,

Все краще дає для людей...

Ми діти і маємо вірить,

Що Батько все робить для нас..

Хай щира до Бога довіра

Поселиться в кожному з нас!

***

Людина має право на утому…

На те, щоб не утриматись від сліз…

Сховатися від світу в себе вдома…

Або втекти у тихий темний ліс…

Людина не залізна… Вона може

Стомитися від всього в якусь мить…

До інших стати трішечки ворожа

І виказати все, що їй болить…

Засуджувать не треба поспішати,

У душу заглядати їй не слід…

Людина має право не встояти,

Не втримати на плечах цілий світ…

Людина має право на невдачі,

На помилки, падіння у житті…

І ці моменти слабкості не значать,

Що має потонути в каятті…

Людині треба просто розуміння,

Не осуд і не жалість-співчуття!

Не треба в неї кидати каміння,

Стомитись може кожен від життя…

Не слід казать: "Мені б твої проблеми!

Є ті кому ще важче ніж тобі!"

Це вірно, та душа у всіх окрема…

Не слід усіх судити по собі…

Ми люди - ми не роботи залізні…

Ми можемо стомитись в якусь мить…

Причини можуть бути зовсім різні…

Людину треба просто зрозуміть…

Хтось може крикнуть в запалі щось грізно,

А потім шкодувать за ті слова…

Пробач йому - людина не залізна…

Усі ми робим помилки бува…

Щодня в метро, у черзі, чи крамниці

Ми бачимо розлючених людей…

Здається, їм дай волю посвариться,

Сварилися б невпинно цілий день…

Але, якщо замислитись, а може,

Усе насправді зовсім навпаки….

Стомилися, тому такі ворожі,

Чому б не простягнути їм руки?

Згадайте, чи ви самі не робили

У запалі в образі щось таке,

Що стримати у мить ту не зуміли,

Щось геть на вас не схоже і гірке…

Щасливі не кричать тобі у спину…

Кричать нещасні, ті кому болить…

Не слід судить людину - бо людина

Не втриматися може в якусь мить…

Давайте станем трішечки добріші,

Розбудимо у серці співчуття…

І стануть зразу люди щасливіше

І легшим стане в кожного життя…

Давайте будем іншим дарувати

Тепло своє підтримку і добро…

І навіть коли важко пам’ятати,

Усі ми люди, що б там не було.