Як промивали мозок дітям у СРСР - Максим Мирович

Аналізуючи причини того, чому ті чи інші люди так люблять СРСР і продовжують його любити, навіть попри те, що факти переконують у протилежному, я дійшов висновку, що причини цього криються в ранньому дитинстві. Сучасні дослідники закритих суспільств часто пишуть про імпринтинг — таким словом називають увібрану в ранньому дитинстві догматику, розлучитися з якою дуже складно навіть під впливом раціональних аргументів. Подібне зустрічається і в радикально-релігійних суспільствах, і просто в закритих диктатурах на кшталт радянської чи північнокорейської — попри декларований "світський" характер, зсередини все дуже схоже на релігію.

У мене вдома велика бібліотека, чимало томів у якій займають видання часів СРСР. Для сьогоднішнього посту я проаналізував дві книги, шкільний підручник та зібрання віршів відомого дитячого поета, щоб показати вам, як уже з раннього дитинства в СРСР дітям "промивали мізки" комуністичною пропагандою.

Загалом сьогодні — розповідь про те, як промивали мізки радянським дітям.

01. Почнемо, мабуть, із підручника. Радянські підручники російської мови для школярів у пізньому СРСР (десь починаючи з 1960-х років) були схожі як дві краплі води і мали абсолютно однакові розділи, репліковані з більш ранніх видань до пізніших. Розділи були такими — нейтральні розповіді про природу ("ой ти наша зимушка-зима!"), розповіді про життя октябрят і піонерів, розповіді про радянську армію, розповіді про розділ Другої світової війни під назвою "Велика Вітчизняна" та розповіді про Жовтневий переворот, іменований Революцією. Ще (опціонально) міг бути окремий розділ про життя Ілліча, його життя в курені та хитромудрі ухиляння від царської охоронки.

Окреме обов’язкове місце займав розділ, що розповідає про "бідне та нещасне" життя селян до революції. Там завжди були образи маленьких хлопчиків, які замість школи орють на конях, і робітників із червоним прапором, на яких нападають жандарми та козаки. Абсолютно скрізь ліпили вірші Сергія Михалкова (про нього ще поговоримо нижче) з такими рядками:

"А если станет невтерпеж,

В сердцах сожмешь кулак

Прибаки требовать пойдешь,

Поднимешь красный флаг —

Жандармы схватят, изобьют,

Узнаешь, где острог

И как колодники поют

Когда их путь далёк."

Про те, що комуністична влада за подібні демонстрації вас не кине в острог, а просто розстріляє, як у Новочеркаську 1962 року або в Гданську 1970-го, у підручниках воліли якось не згадувати.

02. Взагалі, темі протестів проти "придушення прав робітників" за часів дореволюційної Росії форсилася в цих книженціях досить активно, пам’ятаю десятки оповідань на кшталт "Ліхтарик" або "Прапор страйку", які розповідали про протести бідних робітників. Ось тільки про те, що насправді "бідні робітники" в дореволюційні часи жили значно багатшими і вільнішими за радянські, могли собі дозволити квартири і непогані меблі, теж якось воліли мовчати.

03. Приблизно в брежнєвські роки зацементувалася "офіційна картинка" Жовтневого перевороту, однакові візуальні образи тих подій кочували з книги в книгу — одягнений у чорну трійку Ленін на броньовику, крейсер "Аврора", одягнені в цивільне "червоногвардійці", матроси та гвинтівками-трьохлінійками, кулеметами Максима та маузерами. Відступати від канону вважалося чимось схоже на святотатство, як би в середні віки на іконі раптом намалювали "неканонічний" сторонній предмет.

Загалом, картинка "Жовтня" мала виглядати приблизно так:

04. Картинка "царської Росії" теж була дуже канонічною — ніхто не малював у книгах шикарні прибуткові будинки початку XX століття, красиві парки, ввічливих та поштивих городян. Ні, якщо йшлося про часи до жовтня 1917 року, то показати повинні були обов’язково якесь низьке, маленьке і темне приміщення, освітлене лучиною або гасовою лампою, в якому люди важко і багато працюють, а за вікном обов’язково мала бути зимова або Осінній дощ ніч.

Ще обов’язково треба було намалювати "гнобителів трудового народу" — як правило, малювали якогось поміщика або домовласника, або літню "господиню", на яких художники відривалися на повну — всі були суцільно носаті, пузаті, страшні і товсті. Ну, щоб радянському школяру було зрозуміло, кого 1917-го скинули. Упирі якісь коротше!

05. А ще дуже смішно показували образи "буржуїнів, західних рабовласників та всяких інтервентів". На ілюстрації до гайдарівського "Мальчиша-Кібальчиша" (оповідання з повісті "Військова таємниця") солдатів "імперіалістичних армій" малювали у фраках, циліндрах і лакових туфлях — словом, у всьому тому, що було так ненависно "трудовому народу"), А школяр у якомусь Сургуті чи Іркутську справді вірив, що все так і було.

06. Крім суто шкільної "обробки", на радянську дитину навалювалася ще й пропаганда із "звичайних" книжок. Особливо в цьому старався Сергій Міхалков, дитячий поет та за сумісництвом затятий сталініст. Драматург Анатолій Мареінгоф розповідав, що на одному з обідів у Кремлі Сергій Міхалков, заїкаючись (знаючи, що це подобається Сталіну), виклянчив у останнього недоїдений чебурек — "Йосиф Віссаріонович, це мені на згадку!"

07. Ось теж чудовий вірш, що відображає шпигунство 1930-х років — школярі відловили невідомого перехожого і тут же здали його "в органи". Зрозуміло, всім відомо, що якщо ти гуляєш і не маєш документів, то ти агент імперіалістичної розвідки. Стукай на всіх, здавай перехожих.

Про що писав аматор сталінських недоїдків? У мене в бібліотеці є збори його віршів, видані 1953 року. Там дуже багато всього цікавого, що викидали з пізніших видань, особливо після 1956 року.

Ось, наприклад, вірш використання дитячої праці на заводах за часів СРСР. Слідкуйте за руками – те, що діти працювали в царській Росії – це дуже погано і взагалі проти цього боролися більшовики. А те, що ті самі діти замість навчання працюють і за часів СРСР, — це дуже добре і взагалі прогрес.

08. Ще за такими книгами дуже цікаво спостерігати, як формувався і до 1940-50-х років вже сформувався повністю культ особистостей Леніна та Сталіна. Бертран Рассел, Карл Поппер, а також пізніші дослідники тоталітарних ідеологій XX століття, воді Сема Харріса, відзначали, що комуністична ідеологія була побудована на зразок класичної авраамічної релігії — з догматикою, чудесами, пророками і навіть "тим світлом" — який комунізм ми всі обов’язково потрапимо.

09. У музеї розповідається про життя громадянина Ульянова, вислуховувати про яке потрібно з благоговійним трепетом, причому сакрально-духовне значення набуває навіть чайник Вождя, на який хочеться дивитися і дивитися, не відриваючись.

Навіть сам похід у музей Леніна нагадує похід у храм — музей є великою гарною червоною домівкою, схожою на палац, у який хлопчика веде в неділю старша сестра.

10. Наприкінці вірша про музей описана присяга "юних ленінців", що дуже нагадує релігійне причастя, що теж практикується в багатьох релігіях. А на сторінці праворуч розміщено теж дуже цікавий віршик під назвою "Щастя", в якому автор зізнається у своїй любові до Сталіна, який "обіймав усіх дітей у світі", ви тільки вчитайтеся в ці рядки:

"В день парада,

В утро Первомая,

В майский день весенней чистоты,

Девочку высоко поднимая,

Принял вождь

Из детских рук цветы.

Тот, кто был тогда у стен кремлёвских, —

Тот душой и сердцем понимал:

В этот миг

Наш Сталин по-отцовски

Всех детей на свете обнимал!

Всех детей на свете:

Честных, дружных,

Тех, кто счастлив,

Тех, кто угнетён

Белых,

Чёрных,

Северных и южных,

Всех народов

Наций

И племён…"

11. Або ось, наприклад, вірш "Зміна". Йдеться про те, що в районі Червоної площі зупинилися автомобілі і пропускають через перехід групу дітей з дитячого садка.

12. Подумки розмірковуючи про те, ким стануть ці діти, пасажири приходять до думки, що діти обов’язково стануть "ленінцями, сталінцями та комуністами". Це ніби зараз хтось, дивлячись на п’ятирічних дітей, серйозно міркував про те, що мовляв "вони йдуть майбутні члени партії "Єдина Росія".

13. Не обійшлося в пропагандистських віршиках Михалкова і без "очорніння заходу", наприклад вірш про радянських дітей, що залишилися після Другої світової війни поза територією СРСР. Прапор, який "полощиться над ними", звичайно ж "чужий і пихатий" (а яким ще може бути прапор Британії, насправді), а англійським військовим діти кажуть "гутен таг". Навіщо з англійцями вітатись німецькою — автор не уточнює, і так зійде, іноземне слово ж.

14. А найбільш смішно виглядають міркування Михалкова про те, ким поза СРСР стане умовний "дитина з-під Пскова", тут автор перераховує рівно те, що якраз чекало б малюка в СРСР — солдат, шпигун, раб, безмовна робоча худоба в колгоспі за трудодні.

15. Крім цього, у віршах Михалкова завжди присутня військова тематика, одного хлопчика він обзиває "мімозою" за те, що той не готовий до того, "щоб стати пілотом, бути відважним моряком, щоб лежати за кулеметом, керувати броневиком". Коротше, не готовий згоріти у танку за радянську бюрократію — ти не людина, а рослина.

16. Або ось. Навіть простий урок подається як якась "військова гра". І після цього ви ще дивуєтесь, чому всі шанувальники СРСР такі войовничі. Та в них щодня — то баталія.

Такі справи. Як бачите, промивати мізки та готувати до лояльності до радянської влади в СРСР починали вже з самого дитинства.