Чи правда, що в СРСР ставилися до жінок краще, ніж зараз? - morena morana

Як мені здається, йшлося не стільки про те, що жінки були моральнішими, скільки про існування системи подвійних стандартів, які розділяли жінок на тих, з якими гуляють, і тих, на яких одружуються.

Я багато разів писала про те, як спритно деякі громадяни кивають на своїх героїчних радянських бабусь. Тих самих, які працювали на заводі у дві зміни, тримали повне подвір’я живності, пекли м’ятні пряники і тягли на собі всю сім’ю поодинці. В нагороду таким бабусям надавалася "повага". На них сучасні чоловіки, можливо, й хотіли б одружитися. Але чи було ставлення до радянської жінки справді трепетнішим, ніж зараз?

Подвійні стандарти

Зауважила, що говорячи про СРСР, часто згадують про небувалу моральність радянських жінок. Берегти репутацію, зберігати невинність до весілля, бути суворою та привабливою як дружина – цими питаннями жінки минулого були стурбовані набагато більше, ніж сучасні. Але чи це завжди йшло жінкам на користь?

Як мені здається, йшлося не стільки про те, що жінки були моральнішими, скільки про існування системи подвійних стандартів, що розділяли жінок на тих, з якими гуляють, і тих, на яких одружуються.

Цей поділ надзвичайно зручний для чоловіків, які з одного боку отримували безпроблемні зустрічі без зобов’язань, з іншого – вірну та домашню дружину. Але жінки в результаті опинялися між двома вогнями. Реалізовувати свій чуттєвий потенціал і відмовитися від особистого життя. Або стати строгою "охоронницею домашнього вогнища", з почесним правом варити борщі і прати шкарпетки, але забути про власне задоволення. Як на мене, і те, й інше – погано. Тим більше що далеко не кожна дружина могла похвалитися вірністю чоловіка. Навіщо вкотре приділяти увагу дружині, якщо "цими губами вона цілує моїх дітей"?

Захист від хуліганів

Багато разів у подібних розмовах виринає і тема захисту від хуліганів та інших гопників. Молоді люди кивають або на радянські часи, коли справою честі було проводити дівчину темним вечором, захищаючи її від п’яних компаній та самотніх чіплял. Або на лихі 90-ті, коли ходити деякими вулицями було зовсім небезпечно. А коли дівчата переймуться величчю моменту, додають, що такого захисту варті лише радянські жінки. Хто заступатиметься за сучасних.

Тут у мене виникає резонне питання – а від кого цих дівчат треба було захищати. Чи не від жінок? Боюся, що лицарство – зворотний бік токсичної маскулінності. І ті суспільства, в яких воно поширене, якраз є найнебезпечнішими для жінок. Краще спокійно тинятися по району, не потребуючи проводжатих, ніж сумнівний привілей бути під захистом кавалера.

Відсутність ідей МД

Ще один відомий аргумент — мовляв, у ті часи існували цілі пасовища жирних "оленів" (чоловіків, які готові вкладатися в жінку), а зараз їх кількість зменшується з кожним днем. Натомість зростає кількість "прозрілих" — чоловіків, які хочуть жити для себе.

На мою думку, це явне підтасовування фактів. Адже саме в СРСР і в 90-ті були дуже поширені "поняття" — неписані закони вулиць, за якими жили гопники, кримінальні елементи, і не лише. І за цими законами жінка саме займала вкрай низьке становище, використовувалася для сексуального чи побутового обслуговування. І якщо хоча б миттю вивчити ці закони, які тоді справді становили моральний кодекс частини чоловіків, то погано робиться. А всі гасла якогось "МД" в інтернетіках здаються дитячим лепетом.

Словом, мені здається, що чутки про надзвичайно шанобливе ставлення до жінок у СРСР дуже перебільшені. Ставлення було таким самим, якщо не гіршим. Інша справа, що раніше при дамах такі ідеї вголос не обговорювалися, обговорення проходили на риболовлі, навпочіпки в під’їзді, в гаражах. А тепер є інтернет, де величезна кількість субстанції, що не тоне, періодично випливає на поверхню, де її видно всім. Але це вже зовсім інша історія.