Демонстрація Путіним сили через створення "Ворога біля воріт" — це зворотний бік слабкості - Лілія Шевцова

Російський політолог та публіцист Лідія Шевцова аналізує поведінку Росії на геополітичній арені та наслідки ультимативних вимог до США.

Америка не прогнулась і що тепер?

Жодного сарказму: президент Путін спробував перевернути світ. На переговорних майданчиках у Женеві, Брюсселі та Відні Росія зажадала від Заходу переглянути свій спосіб існування. Москва заявила: або ви приймаєте наші вимоги, або пошкодуєте. Захід відмовився. Втім, для Росії Захід більше не існує — існує Америка та її політична "клака".

До російської люті йшлося давно. Розгубленість Америки породила у Кремля спокусу оцінити її мускулатуру. Є ще одна обставина, яка змусила Кремль піти на ризикований гамбіт. Путін здав до архіву епоху Горбачова з Єльциним. На порядок денний вийшло завдання зміцнити "хребет" єдиновладдя-державність. Отже, потрібно обнулити колишній порядок, породжений розвалом СРСР, і змусити його архітектора — США почати гру спочатку.

Україна та "Стоп НАТО" у цьому контексті – привід. Росія вимагає змінити політичний дизайн, який не обмежується ракетами та боєголовками. Йдеться про переформатування світового устрою, все ще нанизаного на гегемонію США. Це означає, що Америка має відмовитися від своєї сутності – місіонерства, просування демократії зовні, трансатлантичного співробітництва та прагнення до лідерства. Коротше, Америка має перестати бути собою. Ну хіба не сильно засунули?!

Чи вірна кремлівська оцінка готовності США відмовитися від себе? А якщо російський напад дозволить Америці отримати новий драйв? Це нам належить побачити.

Путін досі виглядав як переможець. Він змусив Захід сісти до столу без попередніх умов. Він зажадав обговорювати нездійсненне. Він поставив на кон репутацію Байдена як західного лідера та здатність європейців захищати свої принципи.

Росія вкинула в політику блеф як виправдання свого напору: НАТО є загрозою для Росії. Тим часом нещодавно президент Макрон стверджував, що НАТО відбулася "смерть мозку". Західні експерти доводять, що сила НАТО перебільшена. В останній доповіді RAND говориться: "Регіональний конфлікт поблизу Росії може завершитися поразкою Заходу". Доповідь іншого американського центру (CEPA) робить аналогічний висновок: "Росія може зруйнувати порядок безпеки, побудований після 1991 року, протягом кількох годин" (!). Натовська Very High Readiness Joint Task Force в Європі налічує 3500 військовослужбовців, яким потрібно 5 днів для вступу в дії. ЄС лише мріє створити сили швидкого реагування у 5 000 військовослужбовців.

Виходить, що Росія стримує уявну загрозу. Але вона спрацювала, і Захід почав шукати компроміс із Москвою. Говорити можна нескінченно. Росія знову на чолі світового процесу з обговорення улюбленої теми: "Війна та мир". Але якщо за часів СРСР обидві сторони дійшли згоди щодо управління взаємною ворожістю, то тепер це зробити неможливо без здачі в брухт попередніх 30 років.

Поки що європейські гранди не хочуть сваритися з Москвою. Ось що пише "Politico": "Байден говорить з Путіним жорстко, але європейські партнери менш готові для боротьби". Австрійський канцлер Карл Нехаммер заявив, що не можна у справу вплутувати Північний потік -2. Серед німців популярна думка, що НАТО теж відповідає за кризу. А президент Макрон пропонує "європейську архітектуру безпеки" та незрозуміло, де там місце для США. Тож у Путіна начебто є поле маневру.

Але ковбойська атака Кремля на руїни західного порядку викликає наслідки, які можуть стати для Росії некомфортними.

Росія ввела в обіг "напругу" як спосіб примусу. Примус працює. Але може викликати в інших бажання спробувати цю саму штуку щодо Росії.

Політика "відсічі" Заходу змінює життя як суспільства. Переведення країни в режим "відсічі" змінюватиме життя еліти, яке долучилося до західного способу життя. Потрібна націоналізація еліти. Інакше виходить дисонанс-країна на порозі війни, а правлячий клас ніжиться в Монте-Карло.

Те, що Путін зробив, загнавши Захід у кут, говорить про те, наскільки уразлива відбудована ним система. Адже демонстрація сили через створення "Ворога біля воріт" — це визнання відсутності інших ресурсів та зворотний бік слабкості.

Росія, лякаючи світ готовністю розпочати війну, штовхає Захід до пошуку колективної відповіді. Країни, які не входять до НАТО, починають говорити про приєднання. Як це роблять Фінляндія та Швеція. На початку 2021 року Байден розмірковував про скорочення ядерного потенціалу США. Тепер він подумає.

Москва вчить Захід спілкуватись через ультиматум. Ми маємо "стоп НАТО". Вони нам: повертайте Україні Крим; йдіть з Донбасу, Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії; прибирайте Іскандери із Калінінградської області. Виходить перетягування канату. І тут військова та економічна сила не на російській стороні.

Блеф порушує питання про адекватність блефуючого: наскільки він усвідомлює реальність, а також можливість отримати неприємну відповідь. Президент Трамп блефував та шантажував, тим самим підриваючи американське лідерство.

Введення у політику "заручництва" в обмін на поступки загрожує викликати спроби повторити. А якщо Захід візьме до заручників російську клептократію?! Поки що це важко уявити. Адже Кремль, погрожуючи бити вікна, виробляє в опонента гормон агресивності.

Росія може пустувати, коли твердо знає, що опонент діятиме за протоколом. А якщо вони почнуть копіювати нас? Адже Москва наполегливо доводить Заходу: Росію не можна переконати дипломатією. Тому американський переговорник Уенді Шерман не мав шансів домовитися із заступником міністра Сергієм Рябковим. Якщо Росія все ж таки доведе, що ескалація ефективніша, для нас почнеться Парк Юрського періоду.

Москва ескалує вимоги до крещендо: "Дайте нам все і зараз!" При цьому Москва розуміє, що "все і зараз" неможливе. Максималізм звужує поле компромісів, заганяючи Росію у кут. Загроза у відповідь на американське "Ні!" розмістити російську військову інфраструктуру на Кубі та у Венесуелі виглядає вже жестом відчаю.

Використовуючи Україну як предмет торгу, Росія штовхнула українців ще далі в обійми свого суперника. Близько 50% українців готові протистояти Росії-агресору, з них третина готова протистояти зі зброєю в руках. І як тепер переконати, що ми з ними один народ?

Якою мірою росіяни підтримають путінський спосіб підтвердити російську велич і свою правоту? Адже за перетворення Росії на "Фортецю" доведеться платити. Як платив СРСР. Ми знаємо, як це скінчилося. Нагадаю, що Левада-центр (проголошений іноагентом) стверджує, що дві третини (66%) росіян хотіли б бачити Росію не мілітаристською державою, а "країною з високим рівнем життя, нехай і не однією з найсильніших країн світу".

Захід мусить обговорювати, як ударити по російській економіці. Можливий удар пом’якшує те, що там не хочеться робити боляче. Росія має найпотужнішу лобістську машину всередині ліберальних демократій, і вона поки що працює. Але своїм риком Росія будить у колективного Заходу забутий рефлекс самозахисту. І незабаром західні лобісти Москви можуть стати тамтешніми "іноагентами".

Наразі, коли Америка сказала Росії "Ні!", а Москва відмовилася від компромісів, виникла пауза. Кремль очікує на контрпропозиції від США та НАТО. Але все вже сказано! Пауза потрібна президенту Путіну, щоб наважитися. Ми підійшли до межі, за якою або російська відплата за відмову грати в її гру і стрибок у прірву, або відступ. Але ж відступ завжди принизливий — чи не так?