"Я ненавиджу 14 лютого": чому деякі люди так не люблять День закоханих - Юлія Медведєва

"Я ненавиджу 14 лютого!"

Коли я це чую, виникає бажання обійняти людину та запропонувати допомогу. Адже таку фразу часто вимовляють у серцях. Це броня від всієї цієї солодкої любовної патоки, яка тече чомусь повз вашу кружку.

Тому легше сказати – що це маркетинг, що кохання – воно 365 днів на рік, а серця – взагалі схожі на великі плюшеві попи.

І парадокс у тому, що ви маєте рацію. Так, справді схожі. Так, маркетинг не спить, і так, кохання не знає дат. Але для людини, яка закрита від кохання і боїться навіть подумати у бік того, що вона гідна тепла та турботи, вся ця червоно-сердечкова істерія – справжнє випробування.

"Всі по ресторанах, а я додому до кота", "Швидше б пережити цей день, уже нудить від цих рожевих слиней на зупинках".

Відчуваєте, як багато в цих словах відчаю і навіть люті, які можна було б направити на створення любові, а не знецінювання чиїхось почуттів чи традицій.

Хтось йде в гнів і починає відпускати жарти на адресу закоханих у ресторанах. А все тому, що хочеться того ж самого – щастя. А над щастям треба працювати. А цього вже хочеться менше.

І важливо не тільки знайти того, хто полюбить. Важливо самому навчитися любити. Зростати емоційно, ментально, інтелектуально. Відокремлювати нав’язане та наносне "повинен" від власного "хочу".

Важливо навчитися спочатку любити себе і потім пред’являти себе випещеного і пролікованого світу.

А огризнутися на чийсь букет або знову виговоритися коту, замість психолога, звичайно, простіше. Але пам’ятайте: не любити – це, звичайно, ваше право. Але не перетворюйте це на обов’язок. Порадуйтеся за інших, якщо поки що не може за себе.