Першою світською книгою, надрукованою українцями, був буквар, а московитами – підручник для піхоти - Антон Санченко

Риба не знає, що таке вода, бо ніколи не бачила повітря. Ну, крім летючих, але то окрема пісня. Не можна зрозуміти, хто такі росіяни і що таке Росія, залишаючись в російській мові.

Мене вражають нотатки іноземних послів про Московію 16-17 століття. Вони виявилися найточнішими й найглибшими, сама суть, без зайвої деталізації. Їх поради щодо поводження з брехливими московитами справедливі досі. Показово, що першою надрукованою українцями світською книжкою був Буквар. А московитами — Учєніє і хітрость ратного строєнія пєхотних людєй. Це і є вектори розвитку наших країн, як знову й знову виявляється понад 400 років.

Найгірше, що можна зараз зробити — намагатися пояснити собі ту світоглядну катастрофу всього народу, — від Путіна до Лії Ахеджакової й Олега Басілашвілі, — шукаючи відповіді в російських текстах. Байдуже, в романах, які доводять, що вор чесний, шльондра непорочна, а цар добрий, чи пафосних блогах про те, як страждає середній клас без жіночих прокладок і дауншифтингу в Гоа. Українці, припиняйте заглядати в безодню. В безодні немає дна.

Наша перевага в тому, що ми, як ті летючі риби, знаємо не тільки темні глибини, але й яскраві висоти. Повітря і воду. Брехню і правду. Рабство і волю. В нас є дім буття поза російською мовою, з якого усі їхні мухлювання, пересмикування навіть на рівні понятійному, особливо помітні. Ми досі не обрали, як нам називати цю війну. Точно не Вітчизняна. А в них це навіть не війна, а Спецоперація. І жодних вагань. Одобрямс. "Спєцопєрація і мір".

Однією з контрибуцій, накладених після нашої перемоги на Росію, має бути заборона писати пафосні тексти російською. Нічого, складнішого за звіт про збір кедрових шишок. Років на сто. Але я б і потім не ризикував.