В Україні досі поширюють путінський фейк, що росія напала на нас через "защіту" російськомовних - Сергій Сидоренко

Головний редактор сайту "Європейська правда" Сергій Сидоренко пояснив, чому не варто звинувачувати людей, які ще не встигли перейти на українськк мову

Жахає те, що є друзі, які після 8 років війни продовжують поширювати путінсткий фейк про те, що росія напала на нас через защіту російськомовних.

І через це — оголошують ворогами усіх, хто десь щось скаже російською.

Очевидний же нонсенс, який суперечить українським реаліям (хто скаже, що у нас притісняли російськомовних — розфренджуйтеся відразу, далі можете не читати!). Утім, цю маячню роспропаганди повторюють цілком патріотичні, принаймні на словах, люди.

Я теж вважаю, що зараз у публічній сфері ТРЕБА переходити на українську. Бо це справді важливо. (Сам я зробив це ще на початку війни, в десь 7 років тому, але мені, як білінгву, було легше). Нині тішуся від того, що дедалі більше людей це роблять. Нарешті цей процес стає масовим та, ключова деталь, ЩИРИМ!

… Але потім бачу у фб черговий допис, який написаний чітко за російською методичкою. Де тих, хто ще не завершив перехід, чи ще не дозрів, а заодно й тих, хто десь говорить російською з рідними чи в побуті — оголошують ворогами. Прирівнюють тих, хто сказав/написав слово російською — до прибічників РФ та солдат армії x..ла.

Тобто замість того, щоби підтримати тих українців , хто зараз саме робить цей важливий крок, і не завершив перехід, а також переконувати, заохочувати тих, хто цього не зробив — оголошують ворогами і одних, і інших. Публічно оголошують про їхнє викреслення з лав української політичної нації. Але водночас немов "дають шанс виправитися", нуну.

От тільки ефект виходить равно протилежний. Репресивний стимул тут не працює, він зневірює. Щира зміна свідомості і щирий перехід за таких умов, певно, неможливий. Тому я не здивований, що вже бачив пости опору від тих, хто не розуміє свого очернення…

Спроби пояснити "вороготворцям", що вони роблять шкоду, найчастіше лишаються без ефекту. Вони не чують. Хоча серед них є медійники та комунікаційники…

На щастя, інших постів у моїй стрічці більше. Тих, хто повідомляє, що перейшов на українську. Тих, хто пояснює іншим важливість цього кроку.

Однак на цьому фоні щодня бачу черговий пост кров-з-очей. Прошу, не треба так. Давайте єднатися, а не розділяти штучно українську націю. І тим більше не треба хейтити тих, хто говорив іншими мовами зі своїми найдорожчими людьми, кому мама співала колискові не українською мовою. Вони і зараз мають повне право говорити побуті угорською, польською, російською, болгарською, кримсько-татарською.

Підкреслю: багатьом з них це не заважає бути патріотами України часом навіть більшою мірою, ніж їхні хейтери.