Для Amnesty International дна не існує – вони писали звіт зі слів полонених українців - Кирило Сазонов

Нові подробиці підготовки скандальної доповіді Amnesty International показують, що дна взагалі не існує. Це вже якийсь поміркований цинізм. Гідний пропагандистів Кисельова, Соловйова, Симонян, Гебельса, Пєскова та інших стовпів цинізму у пропаганді. Це просто… дуже важко сформулювати цензурно. Але я спробую. Отже, як повідомляє Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Amnesty International використовували для підготовки скандального звіту свідчення людей, які перебували у фільтраційних таборах та "в’язницях" на тимчасово окупованих територіях.

Ще раз? Тому, що я одразу сам не повірив і пропустив інформацію як марення. Тож повторимо, мені теж для розуміння краще повторити. Amnesty International використовували для підготовки скандального звіту свідчення людей, які перебували у фільтраційних таборах та "в’язницях" на тимчасово окупованих територіях. Зрозуміліше не стало, але як мінімум перестав хапати ротом повітря і можу спробувати це зрозуміти. Тобто окупанти захопили українську територію. Факт? Розгромили житлові квартали, вбили мирних мешканців тощо. Теж факт. Мирних жителів, що залишилися, у в’язницю або в фільтраційні табори. З постійною та реальною загрозою тортур, насильства, смерті. Все це у повному асортименті та взагалі без проблем.

Ніхто не заступиться, ніхто не пошкодує. Можуть вбити просто від нудьги. Як у концентраційних таборах середини минулого століття Німеччині чи СРСР. І тут раптом з’являється представник Amnesty International. І запитує чи у зека, чи у смертника, чи просто у в’язня з туманними перспективами, що той думає про дії ЗСУ? А що про окупанта? Ну, нормально ж спілкуємось? Поруч посміхається наглядач із батогом та пасатижами, але представнику Amnesty International нестрашно. Йому особисто нічого не загрожує. Безправному табірнику на окупованих територіях загрожує все. Навіть якщо він дасть відповіді, які влаштують адміністрацію, у нього жодних гарантій. Можуть побити або покалічити. Мовляв, говорив правильно, але мляво без вогника. Можуть похвалити та дати зайвий батон хліба на родину.

Співробітника Amnesty International ці дрібниці не хвилюють, він свідчення записав та поїхав до готелю. Писати звіт для звіту. Уявляєте у 1942 у Бухенвальді кореспондент чи представник впливової організації запитує табірника – а як вам комендант? Добра людина чи кривдить? А війська союзників Антигітлерівської коаліції, вони мають рацію чи не завжди? А ззаду посміхається кат із СС і підбадьорююче підморгує. Давай, мовляв, розкажи все. Не соромся. Часу в нас потім повно. Ось така історія доповіді. Такий збір інформації "в полі". І ким у цьому випадку вважати Amnesty International як організацію? Ким вважати співробітників Amnesty International та з ким порівнювати? Так, і ким вважати донорів цієї організації? Спонсором кого?