Що, я ті 100 тисяч на "гражданці" не заробив би? Запитав мене звичайний мужик, з яким я служу - Іван Сіяк

Коли тільки приїхали до бригади, ми з київським другом між собою називали нових товаришів по службі "бомжами", правду ніде діти.

"Учебка" виглядала стрьомно, все в ній — стрьомним, скажімо прямо, українські чоловіки середнього віку, жителі сіл та маленьких містечок, з яких переважно складається наша армія, не намагаються виглядати гарними чи бодай по-солдатськи бравими.

Потрібні були місяці, щоб прижитися і почати з ними розмовляти.

Ось досить свіже відкриття — серед цих мужиків практично немає бідних.

Кожен, хто готовий працювати, заробляє.

Водій моєї "таблетки", Вінницька область: 8 корів, 30 тисяч гривень на молоці на місяць, 15 тисяч зарплата як управителя на чужій фермі.

Взимку їде до Польщі працювати на сміттєспалювальному заводі — 70 тисяч на місяць, плюс зарплата дружини, яка їде разом із ним.

Перед війною вирішив забрати з оренди земельні паї, щоби обробляти самостійно. Купив трактор.

Поки перший водій поїхав розписуватися з громадянською дружиною (привід отримати законну відпустку та допомогти сім’ї зі збиранням урожаю), за кермо медеваку сів чоловік із Хмельницької області. У спадок дісталося 6 га землі. Першого року посіяв кукурудзу, своєї техніки не мав і для кожної операції наймав на стороні. При цьому після здачі зерна отримав таку пачку грошей — показує, максимально розсовуючи великий і вказівний пальці.

До початку війни мав уже трактор і все навісне обладнання, мотоблоки, дві машини та ще 2 гектари докупив. У брата взятий дешево на шведському аукціоні комбайн. Все тепер роблять самі, тільки запилювати наймають квадрокоптер.

Заряджаючий самохідки з Закарпаття. 300 тисяч на сезон лише на одній полуниці зі своєї землі, а там не лише полуниці.

Командир зброї з села на кордоні з Румунією, колишній учитель фізики та дитячий тренер з туризму з 30-річним стажем. Разом із дружиною працював в ізраїльському будинку для літніх людей. "Та шо, я б ці сто тисяч на гражданці не заробив?"

А ще власник СТО по "Жигулях", два будівельні бригадири, персики під Одесою чувак вирощує, штукатур із Чехії повернувся.

Фермери, будівельники, далекобої, заробітчани-різнороби, якого мужика в засаленому пікселі не тицьни, якщо тверезий — є земля, будинок, машина, човен, рушниці, мисливські собаки, діти поїхали вчитися.

Працюєш — отримуєш, справедливо.

У найгірші дні її історії Україна подобається мені все сильніше, — написав Іван Сіяк.