США не будуть завдавати удару по Росії, якщо вона вирішить завдати ядерного удару по Україні. Але є й добрі новини - Аркадій Бабченко

Добре. Повертаймося до серйозних речей. Отже. Давайте поговоримо про реальну можливість ядерного удару.

Проблема в тому, що на цей час реального захисту від ядерного нападу не існує ніде у світі. Немає жодних СОІ, "Зоряних війн", космічних лазерів, ядерних щитів, залізних куполів та інших систем ПРО, здатних захистити всю країну. Є осередки, які захищені набагато краще за інших — це, очевидно, Вашингтон, Нью-Йорк, Москва, Київ — але жодна країна не має повного стовідсоткового захисту всієї території. Навіть в Ізраїлю. "Залізний купол" не покриває всю країну.

Мало того, навіть ці найзахищеніші кластери не дають стовідсоткової гарантії. Той же "Залізний Купол", найкраща на цей час система протиракетної оборони у світі, — збиває дев’яносто п’ять відсотків ракет.

До речі, це не купол у прямому значенні цього слова. Це система пересувних мобільних установок, які висуваються чи перебувають у тому чи іншому районі — а решта районів у цей момент оголена. Навіть таку маленьку країну перекрити повністю виявилося настільки дорогим, що цього не може дозволити собі навіть Ізраїль.

Мало того, показники "Залізного купола" на цей час відомі лише в протистоянні з "Кассамами" — саморобними палестинськими "Катюшами" минулого століття, звареними на колінах з обрізків водопровідної труби і запущеними з триніжки з будівельної арматури.

Показники проти балістичних ракет у нього будуть, мабуть, нижчими.

Показники проти гіперзвукової зброї, яку Росія, на цей час, все ж має у своєму розпорядженні — очевидно, ще нижче.

Єдиним способом захисту від ядерної третьої світової на цю мить є доктрина гарантованого взаємного знищення. Яка означає: так, ми загинемо, але й тебе знищимо повністю.

І це — на сто відсотків політичне та психологічне стримування.

Але не військове.

Так, є ще знищення носіїв, стратегічних ракетоносців Ту-160 з минулого сторіччя на стадії підльоту, підводних човнів, які США зараз здатні виявляти в океані просто як горіхи, та інше, на що, я сподіваюся, США здатні також завдяки своїм супутникам, розвідці та технологічної переваги взагалі.

Але навіть якщо і буде знищено дев’яносто відсотків потенціалу, а в Росії зараз приблизно п’ятсот-шістсот носіїв, то п’ятдесят МБР все одно прилетить. А це навіть не мільйони – це десятки мільйонів трупів.

Рожеві казки про ланцюжок із трьох осіб від натискання Путіним кнопки до моменту пуску, і про те, що хтось у цьому ланцюжку відмовиться — ви мені навіть не розповідайте весь цей дитячий садок. Якщо ви так думаєте, то ви досі нічого ще про цю країну і цей біологічний вид прямоходячих орків не зрозуміли.

Тому жодна країна в світі на цей час не завдаватиме удару у відповідь, якщо перший удар буде по будь-якій третій країні. Вся ця риторика про неминучість відповіді, про те, що відповідь буде такою, що ви в страшних снах не очікували, про п’ятий пункт у разі вибуху ЗАЕС — це лише те саме психологічне стримування.

США не будуть завдавати удару по Росії, якщо вона вирішить завдати ядерного удару по Україні.

Жодна країна цього не зробить.

Я навіть думаю, що Штати не будуть завдавати удару у відповідь навіть у разі нападу на країни Східної Європи — хоча тут п’ятий пункт їх саме зобов’язує безпосередньо. Але папірці папірцями це одне, а двадцять мільйонів агломерації Нью-Йорка зовсім інше.

Тому Україна наразі беззахисна перед ядерним ударом. Так, якісь кластери захищені — очевидно, Київ, Дніпро, Південмаш тощо, і, сподіваюся, Штати поставили Україні системи ПРО, про які не трублять у ЗМІ, але загалом…

Але. Є й добрі новини.

Їх три.

По-перше, Росія на цей час вже практично не здатна пробивати ПРО Києва своїми "Калібрами" та "Оніксами". Останні успішні удари були вже кілька місяців тому. І що далі, то ситуація краща. Тому з тактичним ядерним ударом по столиці та центрам ухвалення рішень все вже не так просто. Про стратегічні МБР ми поки що говорити не будемо — це наступний рівень червоної межі і про неї поки не йдеться.

Ну, якщо Путін тільки остаточно не збожеволіє і не вирішить завдати удару одразу і по Києву, і по Таллінну, і по Варшаві — щоб одразу приголомшити НАТО — але тут уже медицина безсила.

Так, залишаються ще гіпотетичні надзвукові "кинджали" — але вони поки що все ж таки гіпотетичні.

По-друге, як учора саме підтвердив Блінкен те, що всі й так знали — прямі переговори з Москвою про завдання ядерного удару по Україні були, і Путіну донесено наслідки такого рішення.

Це, повторюся, не буде удар у відповідь. Але це буде, можливо, постачання Україні вже "Абрамсів" та F-15, і ракет дальньої дії, чи закриття неба, чи введення сухопутного контингенту в країну, чи введення миротворців. Ну і плюс повне економічного ембарго та інкапсуляція за ровом із крокодилами.

До речі, сторони на цих переговорах почули один одного. США почули Путіна — і відмовилися від закритого неба та постачання (принаймні поки що) ракет дальньої дії.

Путін теж почув Блінкена і відмовився від ударів по ланцюжках постачання зброї та центрам логістики, щоб уникнути загибелі американських солдатів.

Тут у сторін виник паритет, якого вони поки що дотримуються.

І третя, найкраща новина.

Мобілізація.

Те, що Путін почав мобілізацію — а ні про яку часткову мобілізацію не йтиметься вже найближчою перспективою, триста тисяч це так, для відводу очей, буде і мільйон і півтора і скільки треба — говорить про те, що Путін вирішив все ж таки і далі завойовувати Україну — але діяти при цьому поки що виключно конвенційними методами.

Тобто замість ядерного удару він знову зробив вибір у бік натовпу гарматного алкогольного м’яса з берданками.

Ну, у добрий шлях.

Так, не треба їх недооцінювати. Навіть триста тисяч бухих утирків — це проблема. А вже мільйон — тим паче. Мені здається, що Україна знову втрачає зараз час. Мені здається, настав час оголошувати мобілізацію і тут.

Поки що, ймовірно, набираються справді десятки чи дві-три сотні тисяч, щоб заткнути дірки на фронті та не дати Україні розвинути наступальний успіх. Але новий ударний кулак вони все одно готуватимуть. Скільки їм на це потрібно? Не знаю. Два роки. Три. П’ять. Щоб наклепати знову тисячі заліза. Але вони це робитимуть. І крові та життів це буде коштувати ще багато і багато.

Але від ідеї ядерного удару вони, схоже, поки що все ж таки відмовилися.

Хоч якась радість у цьому г**няному житті.

Так, потім це питання може випливти знову. Якщо й ці триста тисяч і наступні п’ятсот знову будуть закопані в українську землю. І в нього вже не залишиться вибору. Або у разі сухопутного вторгнення до Криму — який вони вже вважають цілком своїм, тіло від плоті берізок та кокошників. З набагато меншим ступенем ймовірності це стосуватиметься новоприєднаних ДНР і ЛНР, за Донецьк вони ядерну війну не розв’язуватимуть. Але за Севастополь вони готові вдарити.

Але це все ж таки вже пізніше.

Поки що, повторюся, вибір, схоже, зроблений у бік конвенційної війни.