"Діди" на війні - страшні люди. Немає підрозділу, який не має історій про "дідів" - Серж Марко

З хлопцями сьогодні розмовляли про "дідов" на війні. І це страшні люди, я вам доповідаю.

Просто пару флешек з війни.

Маленьке селище Пологи. Ми під ним, довбаємо пігдогів які там засіли. До дому забігає дєд, якого ми називали "Дєд". Худий, гостроліцій, невеликого зрісту. Він збіжав з селища коли туди зайшли руські, організувавши пару диверсій наостанок.

- Во дворе моего дома стоит БТР! — без прелюдій заявляє він: — Мне соседи сказали! Прямо во дворе моего дома, там русские поселились!

- Дєд, погодь, не волай. І що ти від нас вимагаєш?

- Е*аште! Артой!

- По твоїй домівці?

- Да! Е*аште! Их там до*уя!

Ми обожнювали Дєда. Він був (і є, маю надію) а*уєнним.

- Діду, ми можемо тут пройти по посадкам, через поле, та зайти до них у тил.

- Можно, но там есть участок где вас будет видно.

- Ми піднімемо коптер, подивимось чи є у тій посадці СПешка, та якщо ні, підемо.

- Так идите по каналу. Вот тут надо крюк сделать около 7 км и вы зайдете в место где у них ни*уя нет.

- Цей маршрут потрібно сутки ще топтати, щоб заводити туди групу. В нас немає цього часу.

- А, так я там уже ходил, все знаю!

- Ти сам туди ходив?

- Ага, сам.

Дід мав енергії на декількох молодих. Він ходив поруч з нами, дивився на зброю та оптику, запитував їх ттх (Тактико-технічні характеристики, — ред), захопленно кивав головою. Але тільки у розрізі того, які можливості ця зброя дає у знищенні живої сили. Та дуже просився до нас. І якби була наша воля - ми б Дєда до себе забрали. В ньому ніхто не сумнівався. Він був сухим комком люті, помноженої на життєвий досвід. І навіть вік біля сьомого десятка йому не заважав.

- А цей міст якщо вони попхнуть…

- Подорвем!

- Його ще замінувати потрібно.

- Я его уже заминировал. Там труба проходит внутри, я ее тротилом забил.

- Дєд, ну ти даєш…

Дєд, я не знаю чи ти живий, бо з твоїм і*анутим характером вижити буде непросто. Але якщо живий — то знай що ми тебе пам'ятаємо.

І це у приклад взятий лише один з "дєдов" що нам траплялись на війні. Були й інші, не менш цікаві. Більш того, немає в Україні підрозділу, який би не міг розповісти декілька схожих історій про своїх "дєдов".

Не знаю на що сподівались загарбники, коли навіть наші деякі діди варті цілого відділення диверсантів.

Історії про своїх дідов під цим постом прибавляють карму.

Ну, як то кажуть- за дідов!

Джерело: Facebook-сторінка Сержа Марко.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що херсонець в окупації врятував безпілотник ЗСУ та після звільнення повернув його військовим.