Як судді ВАКС, вихідці із забороненої Партії регіонів, виносять вироки за принципами забороненої Комуністичної партії - Євгеній Дихне

Колишній керівник аеропорту "Бориспіль" Євгеній Дихне - про психологічні проблеми та невігластво "антикорупційних" суддів

Мене Вищий антикорупційний суд засудив до 5 років позбавлення волі. Наразі ми оскаржуємо це рішення в апеляції. Не буду довго вдаватися в подробиці своєї справи, про них можна детально прочитати ось тут.

Якщо коротко – це справа, в якій за рішенням суду немає хабарів та корупції, немає моєї особистої вигоди, немає будь-якого фінансового чи нефінансового зиску від нібито незаконних дій, немає розтрати державних коштів. Це справа виключно про економічне управлінське рішення, яке на сленгу суддів (так його у своєму блозі назвав суддя ВАКС М. Галабала) називається "економіка".

Тобто, на думку трійки "досвідчених управлінців", які винесли мені обвинувальний вирок, аеропорт мав би чекати два роки, поки Фонд державного майна передасть в оренду площі терміналу D, і не зазіхати на святу державну соціалістичну власність своїми загребущими капіталістичними лапами.

Прочитавши вирок, я зрозумів, що ми з командою зазнали повного фіаско, посягнувши на святість соціалістичних принципів права власності та не усвідомивши, що перед нами — радянські люди із радянськими уявленнями про те, як працює економіка.

І хоча у нас давно немає п´ятирічок та державно регульованої економіки, а норм кримінального кодексу про господарський ризик, які були у радянському законодавстві, немає в сучасному кримінальному законі, вирок суддів Т. Гавриленко, К. Сікори та О. Танасевич написаний за мотивами "Морального кодексу будівника комунізму" як мікс комуністичної ідеології та релігії, заснований на внутрішніх переконаннях цих самих суддів замість доказів.

Психологічні проблеми та відсутність освіти

Маючи аналітичний розум, я почав досліджувати питання, щоб зрозуміти, що пішло не так та що ми не врахували. Як то кажуть, щоб не розчаровуватися не потрібно було зачаровуватися.

Ми повірили, що судді ВАКС – це нова якість, люди з іншої планети, вирощені в антикорупційних інкубаторах. Щоправда, враховуючи рівень їхніх заробітних плат у порівнянні із загальними судами – так і мало б бути. Але ні. Гідна оплата не стала запорукою доброчесності.

Про суддю ВАКС Т. Гавриленко та про те, як подружжя суддів ВАКС Т. Гавриленко і В. Крикливий по черзі отримували 4-кімнатні службові квартири, дописуючи різних "родичів", як робили у Радянському Союзі для збільшення норми площі проживання, детально розповімо пізніше.

І не тому, що нам є будь-яке діло до їхнього особистого життя, а тому, що ці люди отримують службове житло при своїх ринкових заробітних платах на підставі положень Житлового кодексу УРСР, Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року № 37 та судять інших за приховування інформації у деклараціях.

А подвійні стандарти – це погано.

Знайомтеся — Тетяна Гавриленко, Катерина Сікора та Олена Танасевич – трійка суддів, які два з половиною роки робили вигляд, що намагаються розібратися у тому, як працює аеропорт "Бориспіль".

Колишня член Партії регіонів, кандидат наук із аграрного права та колишня суддя Печенізького районного суду Харківської області, яка вважає низку своїх праць із трудового права такими, що мають значення для розвитку правової системи України – короткий спойлер портрету суддів Антикорупційного суду України, які розглядали мою справу про те, які управлінські рішення я мав чи не мав право приймати на посаді очільника аеропорту.

Суддя ВАКС Катерина Сікора – колишня адвокатка, кандидат наук за спеціалізацією земельне, аграрне, екологічне та природоресурсне право, яка до зайняття посади судді ВАКС була "фактично юрисконсультом у складі виробничих та юридичних компаній".

Серед важливих, на її думку, справ, у яких К. Сікора брала участь як адвокат, перелічила справи про встановлення договору на технічне обслуговування газопроводів та споруд нікчемним; про стягнення заборгованості за позовом оренди; про захист честі, гідності, ділової репутації; про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Участі у жодній важливій кримінальній справі, на думку К. Сікори, вона не брала. Притягувалася до адміністративної відповідальності.

Суддя Олена Танасевич – колишня суддя Печенізького районного суду Харківської області, наукового ступеня та вченого звання на момент подання заяви для участі у конкурсі на посаду судді ВАКС не мала. Суддею О.Танасевич була 5 років — з травня 2012 року до 11 травня 2017 року.

Після спливу терміну повноважень вона не була звільненою із суду, але і судочинство не справляла. Як суддя розглядала кримінальні справи, цивільні, адміністративні, а також про адміністративні правопорушення.

"За останній 2017 рік ефективної роботи на попередній посади вона винесла 81 рішення (цивільні справи – 52, адміністративні – 10, кримінальні — 19). Натомість похвалитися великою досвідченістю у розгляді справ, що мають стосунок до статті Кримінального кодексу "хабарництво" (ст.368) суддя не може", — пише Главком.

Серед особистих поглядів та заяв, які мають значення для розвитку правової системи України, перелічила 5 наукових статей та 3 доповіді на наукових конференціях. Щоправда, усі вони стосуються трудового права, відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та визначення поняття "роботодавця".

Суддя Тетяна Гавриленко – з листопада 2013 року була суддею Новосанжарського районного суду Полтавської області, а до того – трохи більше двох років адвокатом; наукового ступеню та вченого звання не має. З 2009 по по 2012 рік була членом Партії регіонів, від якої, схоже, і балотувалася в депутати до Ленінської районної у м. Полтаві ради на виборах 31 жовтня 2010 року. На цьому її характеристику вважаю за можливе завершити.

Отже, окрім ностальгії за Радянським Союзом зі сторони суддів, ми зіштовхнулися із двома проблемами:

1) психологічною, яка проявилася у повній неготовності "нових" суддів до розгляду справ і масштабів світогляду, які в рази перевищують обсяг компетенцій, який вимагався від них у попередній діяльності;

2) освітньою, яка виявила банальне економічне невігластво, тобто не розуміння базових економічних законів через відсутність належної освіченості та кваліфікації, щоб розібратися у складних економічних процесах.

У тому, що проблема має психологічний характер, я остаточно переконався, ознайомившись із рішенням суддів Т. Гавриленко, К. Сікори та О. Танасевич відносно судді Олексія Бурана, який "прославився" тим, що під час затримання детективами НАБУ він "застосував вогнепальну зброю на ураження та, скориставшись наявністю статусу недоторканності судді, зник з місця події".

Трійка суддів Т. Гавриленко, К. Сікора, О. Танасевич затвердили угоду між суддею-хабарником О.Бураном, який стріляв у детективів, та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, та звільнила його від відбування покарання, встановивши іспитовий строк 3 роки.

Це рішення було винесене 25 травня 2022 року, в рік повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Жодних обов´язків перерахувати гроші на "Армію дронів" або інші проєкти UNITED24 рішення щодо судді-хабарника не містить.

Від затвердження угоди трійку суддів не зупинило навіть те, що закон забороняє їх затверджувати у разі здійснення злочину загальнонебезпечним способом. Відколи стрілянина перестала бути загальнонебезпеченою?

Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби центру Разумкова у своїй статті "Ідеології та сенс життя", досліджуючи комуністичну свідомість, капіталізм та вплив ідеології на життя сучасної України, підсумовує, що українцям не варто сподіватися на позитивні зміни, поки вони не вичавлять із себе "радянську людину".

Комуністична ідеологія, як наводиться у статті, і сприяла формуванню особливого типу людини – людини радянської, однією із головних рис котрої була державно-патерналістська орієнтація.

Радянська людина не мислила себе поза всеосяжною державною структурою, а комуністична ідеологія (у тому вигляді, як вона практикувалася в СРСР) розглядала людину не як ціль, а як засіб досягнення "світлого майбутнього".

"Високе усвідомлення суспільного обов´язку, нетерпимість до порушення суспільних інтересів" — норма "Морального кодексу", сформульована апаратними працівниками ЦК КПРС, знайшла своє відображення і у моєму вироку:

"Доводи обвинуваченого Є. Дихне щодо архаїчності національного законодавства України, положення якого по суті шкодять комерційній діяльності аеропорту "Бориспіль", унеможливлюють його стрімкий розвиток та позбавляють аеропорт конкурентоздатності на міжнародному рівні, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Порядок управління майном аеропорту "Бориспіль" був визначений законами, підзаконними та локальними нормативно-правовими актами, якими з метою контролю за ефективністю використання державного майна були запроваджені такі правила розпорядження ним, що передбачали кількаступеневі запобіжники від зловживань з боку учасників цих правовідносин….

Доволі громіздкий механізм передачі державного майна в оренду з економічної позиції може бути оцінений по-різному, але запровадження такого механізму є беззаперечним правом держави як власника майна, а тому особи, які дотичні до управління цим майном, зобов´язані діяти в установлений законом спосіб."

Відчувається серйозне "наукове" обґрунтування того, чому соціалізм переміг капіталізм, а отже Фонд державного майна має повне моральне та юридичне право передавати в оренду державне майно, "соціалістичну власність", впродовж двох років. Саме стільки проводив Фонд державного майна конкурс на оренду площ в аеропорту у тих двох кейсах, які є предметом даного судового розгляду.

Усі аеропорти світу самостійно визначають, хто, де і під які потреби буде орендувати площі в аеропорту – на цей іспанський сором українського законодавства трійці ВАКС вказали міжнародні експерти з авіаційного права.

У всьому цивілізованому світі давно діє правило: що більше грошей оператор авіаційної інфраструктури (аеропорт або управляюча компанія) може отримати неавіаційних доходів (доходи від оренди, магазини duty free, паркінг), то меншими можуть бути прямі авіаційні збори з авіакомпаній, а відповідно – дешевшими квитки.

А тому міжнародна організація операторів авіаційної інфраструктури ACI Europe і донині не може зрозуміти, у чому конкретно мене обвинувачують, наполягаючи на розумності, доцільності та економічній виправданості права аеропорту розпоряджатися своїми площами у боротьбі за зниження вартості авіаквитків.

Держава як власник не встигла корпоратизувати аеропорт "Бориспіль", хоча ще з 2014 року взяла курс на лібералізацію законодавства, зближення зі стандартами Європейського союзу, свободу економіки, рівності усіх форм власності, невтручання держави у діяльність професійного менеджменту підприємств державної форми власності.

Відповідні принципи були закріплені у Стратегії підвищення ефективності діяльності суб´єктів господарювання державного сектору економіки. А їхня реалізація поступово втілювалася у вигляді появи в аеропорту "Бориспіль" незалежної Наглядової ради; у 2018 році на виконання даної Стратегії Міністерство інфраструктури затвердило політику власності державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Але до рішення про корпоратизацію аеропорту прийшли аж нині – у 2023 році.

На початку березня 2023 року уряд затвердив Державну антикорупційну програму – один із ключових документів для реалізації державної антикорупційної політики до 2025 року (читай, документ без якого "грошей не дадуть"), у якому вкотре наголосила на рівності усіх форм власності, необхідності продовження реформи корпоративного управління державних підприємств, розділення регуляторної функції та функції управління для державних підприємств тощо.

А от на думку суддів ВАКС, державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" може і повинен мати менший обсяг управлінських інструментів у міжнародній конкуренції виключно через те, що він державний, а в Україні донині діє цілий пласт застарілих радянських норм, які судді ВАКС надійно охороняють.

Вище я вже пояснював, чому їм радянське таке рідне та дороге – у Совку видавали державне житло. Совок минув, а звичка та менталітет державного патерналізму залишились.

Замість висновку. Яку цінність має життя людини у порівнянні із захистом державного майна у парадигмі радянської людини можна чітко простежити на прикладі двох вироків однієї трійки суддів ВАКС Т. Гавриленко, К. Сікори, О. Танасевич.

- 5 років позбавлення волі, 11 мільйонів гривень компенсація цивільного позову на користь Фонду державного майна за право керівника аеропорту самостійно розпоряджатися площами аеропорту під час передачі їх в оренду.

- "… звільнення від відбування основного покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробуванням, із встановленням іспитового строку 3 роки та частково задоволення цивільного позову про відшкодування майнової шкоди – стягнути солідарно із обвинувачених 130 тисяч гривень" для судді-хабарника Бурана, який не тільки взяв хабар, але і відстрілювався від детективів НАБУ під час затримання.

Про співмірність покарання можна було би написати окремий великий текст, але для цього почекаю натхнення і нових скасованих у Верховному суді вироків цієї плідної трійки.

А все чому? Бо життю людини, її здоров´ю та благополуччю не було місця у "Моральному кодексі будівників соціалізму", творці котрого обіцяли усім розподіл матеріальних благ за потребами. А Канта у часи, коли наша сталінська трійка суддів закінчувала правничі факультети, напевно, ще не викладали, або вони його не уважно читали.

Тоді чому ці радянські люди взагалі допущені до того, щоб оцінювати управлінські рішення?