Зеленський сказав про необхідність обирати між біженством та громадянством. Всі ж таки хотіли дорослої розмови – ось вона - Катерина Коберник

Бачу багатьох тих, хто виїхав, засмутили слова Зеленського про необхідність вибирати між біженством та громадянством. Так, це не дуже приємно, але правда. Всі ж хотіли дорослої розмови — ось вона.

Можу сказати ще трохи неприємної правди. Тут дуже не вистачає людей. Людей, а не тільки чоловіків. Коли жінки кажуть, що обрали безпеку дітей, це легко зрозуміти, але значно більше для країни роблять ті, хто разом з цим обрали захищати іі від росіян. Вони не просто ризикують життям, вони не бачать, як ростуть їх діти. Я не можу навіть уявити, які вони сильні. Як важко кожного дня їм йти на цю жертву добровільно, не з примусу. Саме про них і їх дітей держава має піклуватись в першу чергу. Цю їх жертву не варто забувати з часом.

Багато роблять ті, хто не вивезли дітей і кожного дня з підвалів йдуть працювати в лікарні, школи, магазини, офіси. Ці жінки живуть в шаленому стресі, який можуть усвідомити лише ті, хто так само в темряві чекають, куди прилетить. Але це не єдине. Такі мами зробили ставку на Україну. Іх діти не вчаться в гарних європейських, американських, канадських школах, не вчать мову, не мають шансів безкоштовно вступити в гарний західний виш, отримати диплом і мати можливість працювати в Європі чи Америці. Їх діти сидять в бомбосховищах, через це отримують не найкращі знання, але це жертва, на яку треба йти, якщо ти справді хочеш зберегти цю країну живою. Про освіту і безпеку цих дітей держава зобовʼязана дбати.

Багато жінок виїхали, бо не готові жити в постійному страху і стресі. Хтось просто не міг не виїхати, бо лишився без житла. У когось діти боялись тривог. На щастя, багато держав допомогли таким сімʼям: дали безпечне життя, безкоштовну медицину і освіту. Це багато. Це те, про що тут можна лише мріяти. Україна має зробити для таких дітей кілька речей, зокрема забезпечити вивчення української мови, літератури і історії. Інше в знак солідарності з Україною зробили інші держави. Ці держави розуміють — коли країну вбивають, їй треба допомогти. Бо сил і ресурсів на всіх у неї немає. Вона ледве виживає.

Повертаючись до Зеленського і дорослих розмов з нацією. Зеленський сказав просте і очевидне: якщо люди не повернуться і не підуть воювати, країни не стане. Не вийде так, що хтось виграє війну, а інші потім повернуться. Ні, не вийде. Росія надто потужна. Союзники не такі рішучі. Тут потрібні усі. Інакше всім треба тікати. І, якщо вже чесно, я теж дуже втомилась. Я не в окопі, але я втомилась боятись за життя дітей і не спати. Я втомилась думати, що інші вивезли малих і забезпечили їм стабільне життя в стабільному західному світі, а моя старша сидить в бомбосховищі без будь яких чітких планів і перспектив, бо я потрібна тут і зараз (про малу взагалі мовчу). Я дуже сподіваюсь, що все це не дарма. Що ми переможемо. Але перемагати треба разом. Чим більше — тим краще. Про це сказав Зеленський, але ж і без нього це очевидно. Хіба ні?

Джерело: пост Коберник у Facebook