Мобілізувати людей можливо, але фінансові можливості РФ значно більші. Україна повинна почати мислити інакше - Мирослав Гай

Про мобілізацію. Можемо віддзеркалити ситуацію з ворогом і поділити на цінності та помножити на фінансові та інші ресурси.

Почнімо з цінностей. Ворог, як суспільство, менше цінує людське життя і має більший мобілізаційний ресурс. При цьому українські пасіонарії та герої давно вже або в армії, або загинули, поранені чи в полоні.

Фінансові можливості РФ значно більші особливо при тому, що Україна залежить від допомоги Заходу, яка все не йде. Тепер згадаємо, як аналізували наші та Західні аналітики мобілізаційні можливості РФ і віддзеркалимо на себе.

Мобілізувати людей можливо. Питання стоїть в їх навчанні, наявності командирів середньої та нижчої ланки, які здатні ними керувати, а найголовніше питання, як їх озброїти.

Не просто забезпечити формою, броніками, трусами, цивільним транспортом, а озброїти.

Коли моя "погана" бригада відправлялась на різні ділянки фронту окремими батальйоннами, то ми частково забезпечували себе озброєнням самі, через різні механізми, державні підприємства, мерів міст. Потім у нас з'явилося трофейне озброєння, ми самі шукали командирів, розрахунки, вчили їх.

Перша САУ Богдана була розібрана в перші дні війни, її відновили і перший розрахунок ми шукали по всьому ЗСУ, з тих хто брав участь у заводських випробуваннях, а провідного інженера Краматорського заводу, який брав участь в її створюванні знайшли на блок пості в Західній Україні, бо його мобілізували. Забрали і долучили до Гармати.

Після того цією єдиною САУ валили під Кривим Рогом, На Харківщині, Херсонщині, по острову Зміїний і довели її ефективність. Паралельно почали готувати запасні розрахунки, а коли Держава зрозуміла, що нам потрібна Українська САУ, то ми створили перший дивізіон, навчили людей, і у нас найбільший коефіцієнт застосування 155 міліметру. Бо ми їх обслуговували, ми цим займались.

Не менш цікава історія з нашим танковим батальйоном, він створився повністю з трофейних танків, потім прийшло три недопалка з Польщі, ми знайшли екіпажі, комбата, цей танковий батальйон був постійно приданий, але ми його не кидали, а допомагали, ремонтували.

Жодного ПТРК в моїй бригаді не дало МО. Але наші підрозділи захищали Київ, Кривий Ріг, зупиняли наступ на Антонівський плацдарм тощо.

Я на прикладі своєї та інших бригад розумію, що мотивовані щось робити закінчуються, їх закінчили. А хто буде озброювати нових мобілізованих, чим, в умовах, що не вистачає снарядів та техніки на тих що вже є у війську..? ХЗ.

Далі зарплати. Ми не можемо закупити, відремонтувати чи модернізувати достатньо навіть старої бронетехніки, я вже не кажу про нову. У нас легкового транспорту не вистачає. У нас одна міна на заборону дії в деяких підрозділах. Ну мобілізуємо ми ще 500000. А чим озброювати? Де навчати, де брати командирів, коли у нас командирів бригад відсторонюють пачками. А зарплати плати. Тобто, не факт, що ми зможемо ефективно застосувати мобілізованих, окрім тих, що поновлять втрати в бригадах, а зарплати плати. Це нефективне застосування витрат, що лягає на бюджет.

Перед тим, як проводити мобілізацію, а вона потрібна, ми маємо поставити собі жорсткі запитання і дати відповідь:

А) Зарплати.

Б) Озброєння та боєприпаси.

В) Командири, які будуть їми командувати та навчання.

Я міг би ще поставити ряд питань, але поки не дати відповідь бодай на ці три, то годі і починати.

Якщо ми хочемо не програти, не виграти, а саме не програти, то маємо почати мислити реальним поняттєвим апаратом: фінанси, ресурси та їх грамотне застосування.

Інакше нас чекає катастрофа, вийти з якої ми зможемо тільки людськими життями. А це зменшує досягнення нашої стратегічної мети — збереження Нації та Держави.