Перед Україною відкрито унікальне вікно можливостей — топ-8 цитат з інтерв’ю Соколовського Черняку ("Текстиль-Контакт")

Зняття обмежень, пов’язаних із пандемією коронавірусу, спричинить новий відтік робочої сили з України. Як за таких умов будувати виробництво в Україні? Відповіді на це та інші питання #БізнесТелеграф шукав в інтерв’ю засновника групи компаній "Текстиль-Контакт" Олександра Соколовського YouTube-каналу "Big money" Євгена Черняка.

Істотне подорожчання логістики з Китаю на західні ринки подарувало Україні унікальний шанс зробити ривок у розвитку легкої промисловості. Паралельно із цим спостерігається катастрофічна ситуація в освіті, і, як наслідок, на ринку праці, переконаний Олександр Соколовський. Ми вибрали головні, на нашу думку, уривки його інтерв’ю Євгену Черняку (щоб переглянути відео, перегортайте у кінець сторінки).

Про дефіцит робочої сили

Років 10 тому кадровий дефіцит вийшов у топ головних проблем усіх українських виробників. Особливо це стало помітним після введення безвізу з ЄС. У зв’язку з цим 4 роки тому всередині свого виробництва ми запустили Школу майстерності – своє внутрішнє ПТУ. У Чернігові в училищі за два роки готували швачок-перукарів, але з 10-12 випускників лише 1-2 дівчини йшли працювати на фабрики та підприємства.

Спільно з Торгово-промисловою Палатою (ТПП) Чернігова ми домовилися про скорочення одного ПТУ у місті, а натомість на своїй фабриці обладнали приміщення під навчання. Наші співробітники розповідали та показували практичний бік питання, а викладачі з цього ПТУ давали теорію. Таким чином людина за 2 місяці могла отримати професію. Протягом цього періоду вона отримувала стипендію, а після навчання гарантовано мала робоче місце на підприємстві. Із 10-12 випускників 9-10 залишалися на виробництві. Зараз у цьому "внутрішньому університеті" готують не лише швачок, а й майстрів, підмайстрів.

Наше завдання робити все, щоб зберегти у країні людський потенціал. Потрібно усвідомлювати, що у світі величезна конкуренція за інвестиції, будь-яка східноєвропейська країна із задоволенням прийме ці гроші та забере у нас людей. Жодна ідея нічого не варта, якщо не буде людей, які її виконуватимуть.

Деградація системи освіти

Якщо ми візьмемо конкретну технологічну освіту, не лише легку промисловість, то постає питання: який сенс два роки витрачати на людину, якщо це йде в нікуди (людина не працює за професією — Ред.). Ситуацію з освітою можна описати одним словом – катастрофа. Це деградація проф-тех освіти, повне нівелювання вищої освіти – у нас близько 1000 вишів, які готують спеціалістів широкого профілю (маркетологи, юристи, піарники тощо).

Якщо говорити про конкурентоспроможність України, то ми можемо стати виробничим хабом поряд із ЄС, який буде альтернативою південно-східній Азії. У цьому плані середня, спеціальна, технічна освіта пріоритетніша, ніж великі університети. Ми поки що можемо конкурувати, вікно можливостей відчинене. Але, я припускаю, після зняття всіх чи більшості ковідних обмежень відтік людей розпочнеться з новою силою.

Вікно можливостей для України

- Років 5 тому колеги з цеху нам казали, що ми нічого не розуміємо у "світових трендах". Мовляв, який сенс виробляти тут, якщо все одно замовлять у Китаї? А у нас в Україні 11 фабрик, і ми постійно розвиваємо виробництво. І ось останні кілька років показали, що ми мали рацію. Логістика з Китаю подорожчала разів у 5 (мова про контейнерні перевезення). Дуже багато операторів почали йти з Китаю, "розкладаючи яйця у різні кошики". Україна зараз могла б залучити велику кількість інвестицій у легку промисловість. Такого вікна можливостей та кількості бажаючих інвестувати в Україну я не пам’ятаю. Допомога держави у цьому питанні була б дуже доречною.

Про ефективність українців та азіатів

- Ми плануємо автоматизувати швейне виробництво, яке дозволить підрівняти продуктивність праці з китайською. У питанні працеефективності нам дуже важко конкурувати з китайцями чи турками. Вони працюють просто як роботи. Наші люди, як і інші європейці, не встигнуть за китайською, корейською чи бангладешською швачкою. Там на виробництвах легкої промисловості працює більше молоді. Наразі ми плануємо залучити 4 млн євро під окреме автоматизоване виробництво. Із цим кредитом плануємо розрахуватися протягом 5 років.

Як вантажник став директором

Важливо, щоб співробітники бачили можливість кар’єрного зросту. Є одна історія: з початку 2000-х із нами працює Олександр Дмитренко, він починав вантажником на складах. Коли ми почали будувати "Альта-центр", він став заступником директора цієї фірми, займався господарською діяльністю. Після продажу "Альта-центр" у 2008 році він працював у кількох роздрібних проектах, а потім став заступником директора у "Текстиль-Контакті". Років 5 тому була зміна керівника компанії, я йому запропонував, і до позаминулого року він був директором. Потім ми створювали новий напрямок медичної уніформи, і він пішов туди. Таких прикладів усередині нашої компанії багато.

Про відкати

- Моя активність у Facebook (активно почав писати після 2014 року) дуже сильно допомагає моєму бізнесу "тримати оборону". Відмовившись відкатувати, я покажу приклад іншим. Ще хтось так зробить. Так створюються кола чистоти і чим більше таких кіл – тим частіше вони почнуть перетинатися між собою, і ми зробимо цю країну кращою.

Всі чудово знають – від нас відкатів не буде. Ми виграємо великі контракти, у тому числі тендер на виробництво медичного одягу після початку ковідної історії, "Пакет малюка" (при народженні дитини батьки отримують набір з одягом, засобами гігієни та іншого необхідного на перші місяці життя — Ред.). Це все великі проекти, всі розуміють, що якщо ми беремо участь, то не буде відкатів, а держава здорово заощадить.

Хто у країні головний?

Ми, платники податків, найголовніші в цій країні — не прокурори, не менти та не силовики. Ми сплачуємо податки, на наші утримується ця державна структура. А вони (силовики, прокурори — Ред.) вважають, що головні вони. Що це вони нам дозволяють утримувати себе. Якщо ця парадигма не зміниться, то не буде жодних реформ. Вони повинні зрозуміти, що головні в цій країні ми, - ті, хто творить, ті, хто створює, виробляє. Головне завдання держави – створювати конкурентну перевагу. Рано чи пізно ми до цього прийдемо.

Україна – загроза для Європи

Наші європейські сусіди не хочуть, щоби ми розвивалися. Вони не хочуть, щоби тут росло виробництво. Європейці захищають інтереси своїх держав, своїх виробників та своїх виборців. Нам потрібно вибудовувати виробничий хаб поряд із Євросоюзом.

Європейці із задоволенням надсилають нам своїх керівників. Наприклад, Іван Міклош (екс-міністр фінансів Словаччини, після 2014 року працював в Україні на посаді радника міністра фінансів, радника голови Мінекономрозвитку, входить до Національної ради реформ — Ред.), який у себе в Словаччині зробив усі умови для того, щоб вони з нуля стали виробником №1 у Європі. Він дивився, які умови пропонували сусідні країни, і робив краще. Приїхав до України і робив лише гірше. Чому? Європейці розуміють, що ми для них є загрозою. Ми великі, у нас ще є трудові ресурси, а значить, ми загроза для їх виробників.

Наша влада має підтримувати свого виробника. Якщо в Україні не буде виробництва, ляже економіка, країни не буде. Від нашої країни залишаться лише спогади. Нам потрібно робити національну політику та формувати економічну безпеку. Економіка – завжди номер 1.