Україні готують пастку: аналітик розповіла, де і коли чекати наступу Росії

Запас часу, коли Росія може отримати будь якими методами те, чого вона хоче – невеликий

Аналітик фонду "Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва" Марія Золкіна вважає, що для того, щоб досягти виконання своїх вимог стосовно України, НАТО та виконання Мінських домовленостей у Росії залишається не так багато часу – поки не спаде дипломатичне і військове напруження, а це лютий та до кінця березня. Після того нинішня ситуація почне сприйматись як новий статус-кво.

Таку думку вона висловила у бліц-інтерв’ю "Телеграфу".

Яка ваша оцінка вчорашніх десятигодинних перемовин? По факту, не було підписано жодного документу, як того хотіла Москва. Компромісів не було – ні про спеціальний статус Донбасу, ні щодо виборів, але Росія хоче виконання Мінську саме на їхніх умовах, і буде схиляти до цього і далі.

- Ті два тижні, які відділяли Берлінську зустріч від Паризької, РФ ніби дала Україні "на подумати" про прямий діалог і про інші політичні поступки Росії. Тому те, що вчора ні про що не домовились – для України позитивний знак.

Зараз форсування Нормандського процесу і форсування переговорів може призвести до примушення України або до вмовляння, якщо казати про західних партнерів, піти на якісь поступки. Готовність начебто домовлятись далі – найкращий з усіх можливих сьогодні результатів. Але це не означає, що ситуація змінюється на краще, якщо казати про безпеку, якраз навпаки.

РФ не отримує ні від української сторони, ні здебільшого від США та Великобританії потрібного результату. І запас часу, коли Росія може отримати будь якими методами те, що вона хоче – невеликий. Фактично весь лютий і можливо березень, коли Росія ще на хвилі високого градусу напруження, вона може намагатись отримати бажане. І по НАТО, і по Україні, і по розміщенню військ в Східній Європі.

Якщо РФ цього не доб’ється, то за законами дипломатії з часом цей накал спаде просто через те, що нинішня ситуація почне сприйматись як новий статус-кво. І країни перестають реагувати так гостро на ті вимоги і забаганки, які Росія буде їм далі висувати. Тому у лютому-березні залишається фактично єдине вікно можливостей до глухого кута. А який метод вони оберуть, то це вже інше питання.

Якою має бути стратегія України на цьому фоні? Це може бути стратегія затягування перемовин?

- Що стосується Донбасу і Нормандських перемовин, то я вважаю, що Україні не треба зараз вв’язуватись у предметні переговори по Донбасу. Тобто ставки зараз настільки високі, що досягти розрядки і відлиги з Росією за рахунок поступок по Донбасу апріорі неможливо.

У Росії зараз вимоги більші, аніж сам формат Норманді і Мінські домовленості. Найбільш вигідний варіант зараз – припинити активні переговори, або якщо ми далі йдемо на ці зустрічі, то тягнути резину і ні на що не погоджуватись. Хоча я думаю, що навряд чи буде така зустріч у Норманді буде ближчим часом. Задача росіян – перевести весь діалог в ТКГ. І вони будуть зараз чекати наступного засідання ТКГ, після якого вони демонстративно можуть оголосити, що українська сторона не пішла на обговорення політичних умов Мінських домовленостей, як вони усно домовлялись. І сенс Росії подовжувати перемовини після такої заяви, а вона точно буде, зникає. Росіяни вийдуть з активної фази перемовин на рівні радників.

Тому для нас, незалежно від того, що відбувається у відносинах західного світу і Росіі, важливо або самим не наполягати на продовженні цих зустрічей або, якщо ця зустріч ще буде, ні на що не погоджуватись. Але в тому, що стосується інших вимог РФ, потрібна вже проактивна дипломатія.

Для того, щоб коли Росія висуває свої вимоги в двосторонньому порядку, Німеччині, Франції, наприклад, ми не загубили свою суб’єктність. Тут потрібно бути проактивними з окремими країнами. Щоб в них не виникало спокуси на фоні їхніх двосторонніх перемовин з РФ, залякування з боку росіян, укласти якусь угоду, де українське питання буде лише одним з епізодів.

Тобто наша стратегія у відносинах з Німеччиною і Францію повинна полягати перш за все у проактивній дипломатії, адже вони також кажуть про виконання Мінських угод.

- Так. Тому що немає єдності між Європою і США. Зокрема, по Північному потоку-2. Немає єдності про те, якого порядку санкції запроваджувати в разі ескалації, і, головне, що взагалі вважати агресією.

З моєї точки зору, це головна пастка. Я бачу останніми тижнями, що сценарій про наступ на окупований Донбас – найкращий і логічний для Росії. Бо Росії ж там "немає", там є перший-другий армійський корпус "ДНР ЛНР". Вони на окупованих територіях готуються до захоплення цивільних об’єктів. І якщо буде ескалація на Донбасі, то всередині західної спільноти ще буде велика дискусія, чи треба вводити найгірші санкції, чи просто щось середнє. І Росія буде це використовувати. А у Франції та Німеччини зберігається налаштованість на діалог з Росією.

В цій ситуації Україні треба співпрацювати не стільки з Німеччиною і Францією, скільки з тими, хто більш радикальній відносно РФ. Це країни Балтії, Польща, Великобританія, Штати. Особливо Британія і Варшава. Оскільки зі Штатами ми в стратегічному партнерстві, а треба зблизитись з Польщею, завдання номер один. Тим більше, що поляки оцінюють як вірогідне вторгнення і до них, в разі можливої ескалації у нас.

У Франції і Німеччини зараз руйнується внутрішня кон’юнктура. Класична ситуація для Нормандської четвірки – це три плюс один. А зараз Німеччина грає в довгу. І вона не посідає жорсткої позиції по ключових питаннях відносно РФ. Вони намагаються пропетляти між бажанням зберегти економічні і політичні зв’язки з РФ, включаючи ПП-2, а, з іншого боку, попереджувати агресію з боку РФ. Є і різночитання в самому німецькому уряді. І німці зараз тому не виглядають мастодонтами у плані європейської безпеки, як це було за часів Меркель.

В Нормандії вони не будуть ламати Україну через коліно, але посіли непевну позицію. У Франції інша справа: Макрон носиться з ідеєю нового формату безпеки в Європі, хоча ніхто не знає, про що він говорить. Може, створення союзу на противагу НАТО. І плюс президентські вибори скоро. Тому для них домовленість з Росією виглядає можливою. Тому нам так критично тримати з ними зараз двосторонній контакт, тиснути на Берлін і Париж, щоб вони не намагались за рахунок Мінську або відмови України від членства в НАТО досягти політичного порозуміння з Москвою.