"Маємо справу з психопатами": Безсмертний про справжній сенс зустрічі Путіна з Лукашенком та загрози для України

Дипломат і політик ексклюзивно оцінив "Телеграфу", для чого диктатор рф літав в Мінськ та чи буде новий наступ з півночі

Візит очільника Кремля Володимира Путіна в Мінськ та його зустріч з нелегітимним президентом Білорусі Олександром Лукашенком продовжують жваво обговорювати в соцмережах і ЗМІ. Головною інтригою, яка звучала цими днями в публічній площині, було те, чи схилить кремлівський деспот Лукашенка до участі РБ у війні проти України.

"Телеграф" поцікавився думкою колишнього посла України в Білорусі, ексучасника ТКГ по Донбасу, історика і політика Романа Безсмертного стосовно прихованих причин зустрічі Лукашенка і Путіна в Мінську. Та чи вдасться все-таки Москві залучити білоруську армію до нового наступу на Україну з півночі.

— Які все ж таки можуть бути реальні причини візиту Путіна в Мінськ з огляду на те, що з початку повномасштабного вторгнення в Україну лідери країн вдвох зустрічалися тільки в Росії?

— Тут і форма, і зміст потребують аналізу і розкриття, тому що ситуація дещо змінилася, і вона потребує свіжого й іншого погляду. Це такий поворот, коли до того впродовж більш як трьох років Лукашенко їздив клянчив щось там у Путіна, а тут сам очільник кремля летить в Мінськ. Причому летить з дуже серйозною свитою (і міністр оборони, і глава МЗС, і ще декілька важливих осіб по лінії ФСБ, СВР і так далі). Справа в тому, що зараз Путін кардинально перед різдвяними святами для Росії міняє наратив. Видно, як він у виступах, які були публічними у Мінську (та на передодні) втікає від гостроти, загострення, теми війни і т.д.

— Чому він це робить?

— Він хоче постати перед світом зовсім іншим. Сьогодні Путін за мету поставив сформувати (чи почати формувати) зовсім інший путінський зміст. Це буде не надовго робитися, а тільки для цих різдвяних свят. По-перше, щоб спонукати тих, хто увірував у Путіна і в те, що той здатен на якісь мирні кроки, переговори і тому подібне. Це всіляко буде показуватися, використовуючи платформу Мінська.

По-друге, зараз треба чітко зрозуміти, що склалася ситуація, у якій Лукашенко більше потрібен Путіну, ніж Путін Лукашенку. Хоча для Лукашенка є цілий ряд проблем, які йому потрібно було вирішити, але ці питання не обговорюватимуться. Це стосується тарифів на вуглеводні на наступний рік (газ, нафту), це стосується позики у сумі 3 мільярди доларів з ЄврАзЕС фонду (ЄврАзЕС Банку). Дане питання також не буде обговорюватися.

За лаштунками цієї п'єси про наратив буде розвиватися лінія, яка стосується в першу чергу підготовки розміщення, тренування і оснащення спільного військового контингенту, який продовжує формуватися у Білорусі.

Виходячи з цього, тема, яка зараз звучить у публічній площині про можливий наступ, є передчасною. Адже дане угрупування, яке здатне буде виконувати якісь бойові завдання, тільки формується. Щоправда взірцем для таких угрупувань є декілька бригад білоруських сил спеціальних операцій, але вони діють за радянськими канонами. Тому немає сьогодні можливості ні у Білорусі (з потенціалом білорусів), ні у "чмобіків" сформувати такі, радянського зразка, бригади сил спецоперацій, які б могли виконувати завдання в цьому напрямку. Тим більше, що Україна не та, що була до лютого 2022 року. Це перший момент.

Друге: однак це не означає, що треба зменшувати увагу щодо реальності загрози звідти. Адже вона не стільки на даному етапі складається з живої сили ворога, скільки з його ракетно-космічної складової. На території Білорусі залишається чимала кількість радянських модернізованих ракет типу "Полонез" (ракетні комплекси білорусько-китайського спільного виробництва), там є російські комплекси С-300 і т.д. У тому числі в РБ знаходяться такі комплекси, як ЗРК "Тор". Я вже не кажу про те, що туди завезена деяка кількість дронів Shahed. Тобто, все це говорить про те, що там є певний потенціал, який може чинити загрозу в нинішній ситуації.

— На коли орієнтовно може плануватися можливий наступ на Україну з півночі?

— Ситуація з підготовкою боєздатного угрупування зараз розглядається. Хтось називає цифру в 9 тисяч, хтось каже про 19 тис. "чмобіків", які прибули, — вони зараз проходять постійну перепідготовку, тренування тощо. Тут є також лакмусовим папірцем така деталь, що "Урали" і ЗІЛ-131 прийшли туди в "транспортній комплектації". Тобто вони не обладнані для участі в бойових діях. Це бортові автомобілі без тентів, які можуть використовуватися для перевезення вантажів, навчання, тренування відповідної сили.

Як підсумок: принципово Лукашенко ніякої аргументації, ніякого переконання з боку Путіна не потребує. Ніякий Путін не потрібен для цього, оскільки управління збройними силами Республіки Білорусь знаходиться в руках генерального штабу Російської Федерації.

— Так чому ж не надається команда наступати з півночі на Україну?

— Тому що кинути зараз цих умовно 40 тисяч абсолютно непідготовлених нетренованих строковиків (у більшості своїй) — це прискорити поразку Росії у цій війні. Білорусь насправді, так як і Крим, територіально — слабкі складові в стратегії Кремля і кремлівського фюрера. Але для того, щоб це розуміти, треба на війну дивитися не як на окопну. На війну треба дивитися дещо по-іншому.

Я тут повністю погоджуюсь з генералом Залужним, який власне по Криму це абсолютно чітко виклав у своєму інтерв`ю. Він один з небагатьох, хто зрозумів, наскільки уразливою є позиція Росії в Криму. Говорити ж про Білорусь в силу політичних компонентів Залужний не може. Хоча він абсолютно вірно сказав про те, що Україна має право вести вогонь на ураження по території Білорусі. Тому що і з точки зору міжнародного права, і національного права, ми знаходимося у стані війни з Республікою Білорусь. Проте, коли аналізуємо ситуацію з півночі, з території РБ, треба дивитися як на фактологічну сторону справи, так і з точки зору політичної складової.

— Що ви маєте на увазі?

— Тут є дуже важлива річ, яку чимала кількість аналітиків упускають. У будь-якій війні важлива мета. Її визначають не військові, а політики. Це і є слабкістю в позиції Кремля і кремлівського фюрера, яка сьогодні не дає йому можливості сформувати чітке завдання перед збройними силами Республіки Білорусь як складової цієї інтервенції. Тож оця слабина і не дозволяє зараз кинути в бій білорусів. Адже що Путіну, що Лукашенку абсолютно все рівно — готові ці сили чи не готові, скільки їх загине, яка кількість їх виживе. Ці політики живуть зовсім іншими цінностями. Вони живуть параноїдальним бажанням влади. Тому оцінювати їхні дії з точки зору навіть Realpolitik (нім. реальна політика. — Авт.) — все одно, що займатися самообманом. Відтак потрібно бути готовими до будь-якого розвитку подій, тому що ми маємо справу з психопатами.

— Все ж таки, якщо говорити гіпотетично і росіяни цих "чмобіків" підготують, об'єднане угруповання буде готове через певний час до ведення бойових дій та атаки на Київ. Столиця ж України лишається однією з політичних цілей Кремля…

— Ви загнули таку глибоку теоретичну річ! Яка підготовка?! Все це існує тільки як інформаційна складова. "Чмобіків" в будь-який момент посадять на танки і поженуть на Україну. Бо вони в певний момент будуть становити небезпеку для Лукашенка і Путіна. Тобто тут ірраціональність у поведінці цих двох осіб лежить на поверхні. Так само, як зараз всі говорять, мовляв, Путін зі "свитою" поїхали в Мінськ переконувати Лукашенка, а натомість той сидить в президії, і його хоч до рани прикладай. Якби не знали, що це за падло, то можна було б лікувати людей.

— Чи вдасться Лукашенку викрутитися з-під такого сильного і багатомісячного тиску й умовлянь Путіна?

— Та Лукашенку цей театр і потрібен! Подивіться, які він упивається, коли виступає, мовляв, ми разом отак не бачилися, слава Богу, ви прийшли, ми такі раді, такі раді, що тут, пардон, всі обк*нчалися і таке інше. Це називається — відчув, що коза прийшла до воза. Це спектакль, в який грає і сам московський фюрер. А для Лукашенка це єлей, тому що він показує своїм білорусам, подивіться, до мене приїхав сам фюрер.

Пам'ятаєте, як Гітлер їздив до Муссоліні? Це ж історія (приїзд Путіна до Мінська. — Авт.) просто скалькована з того візиту. Гітлер зачитувався Муссоліні. І зрозуміло чому, оскільки Муссоліні був журналістом, у нього прекрасна мова, прекрасний стиль. Його статтями взагалі зачитувалися літератори, поети і т.д. А Гітлер же – soldat — ні школи, ні підготовки. Не знаю, хто той Meine Kampf редагував, але він же написаний примітивно! А потім з Гітлером (наприкінці Другої світової війни. — Авт.) трапилося як? Ой, рятуйте, бо нічого вже немає.

В Мінську ситуація була такою, як гешефт двох фюрерів. До того ж Лукашенко самозваний президент. Путін же хоч щось собою представляє з точки зору легітимності. А цей же взагалі!

Тому коли ви описуєте, аналізуєте цю ситуацію, не прив'язуйтесь до якоїсь логіки. Оскільки, дійсно, логіка вимагає, наприклад, атаки, відкриття чергового фронту для Путіна, щоб кинути всіх (на Україну з півночі. — Авт.). Та ні! Йому зараз важливо що? Наразі Путіну потрібно ламати наратив, змінити його, маніпулювати цими речами (загрозами повторного вторгнення. — Авт.). Щоб не тільки там вже Макрон і ще хтось, а щоб в Україні з'явилися ті, хто казатиме, що Путін може говорити, що мовляв Зеленський не хоче перемовин, а от очільник Кремля — навпаки за діалог.

Взагалі, у цій війні інформаційна складова не просто дуже багато значить, вона — ведуча в розвитку подій.